Особливості впливу сучасної сім’ї на девіантну поведінку молоді

Основна задача працівників служби – допомогти членові родини (не залежно від віку і соціального стану) усвідомити проблему, що заважає його нормальної життєдіяльності, за допомогою використання методів соціально-психологічного, соціально-педагогічного, соціально-економічного й іншого методів соціальної роботи. Критерієм ефективності тут прийнято вважати ступінь реабілітації члена родини, тобто відновлення його колишніх здібностей до трудової діяльності, повернення його в суспільство.

Розглянута нами конкретна діяльність відділу соціальної допомоги взаємодіє з різними категоріями населення. Споконвічно визначає коло дітей і підлітків, що бідують у допомозі; робить також допомога батькам, самотнім матерям, учителям шкіл – усім, хто оточує дитину.

 

 

Девіантна поведінка – це відхилення від загальновизнаної, неодноразово перевіреної практикою норми поведінки, вона завжди несе в собі елемент непередбачуваності, невідомості, можливої небезпеки. Тому девіація і ризик – сторони однієї медалі, соціальної мутації. Стан ризику – свого роду границя, риса, що розділяє хаос і порядок, інновацію й устояну нормативно-рольову форму поведінки. Чим менше ризик, тим більш передбачувана поведінка системи в цілому.

Кожна девіація містить у собі руйнівний і творчий початок, для процесу соціальної еволюції важливо, який компонент переважає. Позитивними девіації є тоді, коли сприяють прогресові системи, підвищують рівень її організованості, допомагають перебороти застарілі, консервативні або навіть реакційні стандарти поведінки. Межі між позитивною і негативною формами девіантної поведінки рухливі в часі і соціальному просторі. 

Під новою соціальною реальністю ми розуміємо ситуацію, при якій виникає дихотомія сформованих у суспільстві цілей і засобів (неможливість задоволення старими способами колишньої потреби), а також виникнення нових потреб.

Найбільш чітко думка про вічність девіацій, як соціального явища виразив французький соціолог Э.Дюркгейм, який вважав, що не можна представити суспільство без девіацій; вони, на його думку, є елементом будь-якого здорового суспільства. У періоди швидких суспільних змін люди перестають розуміти, чого чекає від них суспільство, і відчувають труднощі в узгодженні своїх вчинків з діючими нормами. «Старі норми» вже не вважаються підходящими, а нові, що зароджуються, ще занадто мрячні і не чітко сформульовані, щоб служити ефективними і значимими орієнтирами в поведінці. У такі періоди можна чекати різкого зростання кількості випадків девіації. Девіантний шлях вибирають насамперед люди, що не мають легальної можливості для самореалізації в умовах сформованої соціальної ієрархії, чия індивідуальність придушується, фруструюча енергія блокується. Вони не вважають загальноприйняті норми порядку природними і справедливими, не можуть зробити кар'єру, змінити свій соціальний статус через легітимні канали соціальної мобільності. Усе це неминуче приводить їх до внутріособистісного конфлікту. 

В Україні на стан різних форм девіантної поведінки великий вплив робить перехід до ринкових відносин і поява таких феноменів, як конкуренція, безробіття, інфляція. Дисфункції політичних інститутів, що виростають з дезорганізації суспільства, часто зв'язані зі зміною форм державного правління, в умовах ослаблення легітимності державної влади можуть викликати ріст політичних, тобто протидержавних, злочинів (насильницьке захоплення або утримання влади, насильницька зміна конституційного ладу, публічні заклики до такої зміни, тероризм і т.п.). 

Ступінь досконалості закону відносна, оскільки суспільство мінливе. Соціальні ідеали (цінності), чекання, загальноприйняті правила, норми, як і критерії девіантної поведінки, згодом міняються. Якщо процес соціалізації і соціальний контроль відповідають за збереження соціокультурного коду, функцію соціального спадкування в процесі суспільного розвитку, то девіація – за функцію соціальної мінливості, пристосовності індивіда і всього суспільства до нових умов. 

Саме в родині закладаються основи моральності людини, формуються норми поводження, розкриваються внутрішній світ і індивідуальні якості особистості. Родина сприяє не тільки формуванню особистості, але і самоствердженню людини, стимулює його соціальну, творчу активність, розкриває індивідуальність. Так склалося, що з розвитком цивілізації родина переклав частину своїх турбот на інші соціальні інститути й організації, тим самих батьки одержали більше вільного часу, а діти більш велику можливість до соціалізацію в суспільстві.

Взаємозв'язок родини й інших соціальних інститутів виявляється із самого моменту народження дитини і чим цей зв'язок більш налагоджений, тим легше дитині проходити всі етапи становлення повноцінної особистості.

Соціальне середовище сприяє засвоєнню суспільних соціальних норм і культурних цінностей, причому базисною основою є родина, де закладається фундамент особистості, подальше будівництво якої потім здійснює школа, потім наступний навчальний заклад, потім робочий колектив і т.д. 

Дитина, як я уже висловлювався неодноразово, починає свою соціалізацію в родині, однак родина зіштовхується з необхідністю спілкування з лікарнями, школами, дитячими установами, школами, трудовим колективом, спортивними секціями, установами культури, з державними відомствами, з неформальними об'єднаннями, церквою, друзями і безліччю інших організацій, саме у взаємодії всіх цих організацій і установ і проходить становлення юної особистості, і чим взаємини в родини з цими організаціями краще налагоджені, тим виростає більш соціалізована, більш успішна особистість.

Родина є одним із самих древніх соціальних інститутів. Вона виникла набагато раніш релігії, держави, армії, утворення, ринку. Родина – єдиний і незамінний виробник самої людини, продовження роду. Але, на жаль, виконує вона цю головну функцію зі збоями. І залежить це не тільки від неї, але і від суспільства. Родина виникає з потреби задовольнити особисті потреби й інтересів індивідів. Будучи частиною суспільства, вона з'єднує