Ознаки юридичної відповідальності

Однією з необхідних умов цивільно-правової відпові дальності є наявність безпосереднього причинного зв'язку між протиправною поведінкою правопорушника і збитками потерпілої сторони. Мається на увазі, що протиправна дія або бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, що виникли у потерпілої особи,- наслідком протиправної по ведінки заподіювача. Наприклад, наїздом автомашини нане сено шкоду огорожі власника будинку. Тут між діями влас ника автомашини і матеріальною шкодою власника будинку існує безпосередній причинний зв'язок.

Для покладення відповідальності у формі відшкодування збитків, окрім зазначених вище трьох умов - протиправності, збитків і причинного зв'язку, необхідна ще одна умова - вина заподіювача. Вина в цивільному праві розглядається як пси хічне ставлення особи до своєї протиправної поведінки та її наслідків.

На відміну від інших галузей права (наприклад, кри мінального), в яких закладено принцип невинності, в цивіль ному праві діє припущення (презумпція) вини особи, яка вчинила правопорушення. Відповідно до ст. 209 Цивіль ного кодексу особа, яка не виконала зобов'язання або вико нала його неналежним чином, несе майнову відповідальність лише за наявності вини (умислу або не обережності), крім випадків, передбачених законом або договором. Відсут ність вини доводиться особою, яка порушила зобов'язання. При заподіянні позадоговірної шкоди той, хто її заподіяв, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду за подіяно не з його вини (ч. 2 ст. 440 Цивільного кодексу). Отже, кредитор не повинен доводити наявність вини борж ника в порушенні зобов'язання. Навпаки, боржник вважа ється винним у цьому порушенні доти, доки не доведе від сутності своєї вини.

За загальним правилом, форма вини боржника — умисел чи не обережність — не впливає на обсяг його відповідаль ності, яка повинна бути повною. Проте в порушенні договору може бути винним сам кредитор. Коли невиконання або не належне виконання зобов'язання обумовлено умислом або не обережністю кредитора, боржник звільняється від відпо відальності, якщо інше не встановлено законом (ст. 210 Ци вільного кодексу). Іноді невиконання виникає з вини обох сто рін. Тоді суд, арбітражний або третейський суд відповідно до ступеня вини кожної із сторін зменшує розмір відпові дальності боржника. Відповідальність боржника може бути зменшена також у тому разі, коли кредитор навмисно або з не обережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, або не вжив заходів до їх зменшення.

Якщо в договірних зобов'язаннях на обсяг відповідаль ності боржника впливає вина кредитора у будь-якій формі (умисел, груба чи легка не обережність), то в зобов'язаннях із заподіяння шкоди проста не обережність потерпілого не впливає на відповідальність заподіювача. Це випливає із ст. 454 Цивільного кодексу: якщо груба не обережність самого потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (за вини заподію вана шкоди — і залежно від ступеня його вини) розмір від шкодування повинен бути зменшений або у відшкодуванні шкоди повинно бути відмовлено. Суд може зменшити роз мір відшкодування шкоди, заподіяної громадянином, залеж но від його майнового стану.

Для покладення на боржника відповідальності у формі неустойки (штрафу або пені) кредиторові досить довести, що поведінка боржника була протиправною, а вина його при пускається доти, поки він не доведе відсутності своєї вини у порушенні зобов'язання.

Особливістю цивільно-правової відповідальності є те, що вона може наставати й без вини, якщо це передбачено зако ном або договором. Так, згідно із ст. 212 Цивільного кодексу, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Це означає, що при не можливості організації розрахуватися з кредиторами через відсутність коштів на її рахунку в банку вона не звільняється від відповідальності, якщо навіть доведе, що її нинішні фінан сові труднощі викликані несправністю її контрагентів.

Відповідальність без вини настає також за шкоду, запо діяну джерелом підвищеної небезпеки. Відповідно до ст. 450 Цивільного кодексу, організації та громадяни, діяльність яких пов'язана з підвищеною для оточення небезпекою (тран спортні чи промислові підприємства, будови, власники автомобілів та ін.), зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, якщо не доведуть, що шко да виникла внаслідок непоборної сили або умислу потерпі лого.

Джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену ймо вірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею з боку людини, а також діяльність щодо використання, транспортування, зберігання предметів, речових та інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну такими джерелами, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, при мимо вільному русі автомобіля).

Власником джерела підвищеної небезпеки вважається юридична особа або громадянин, які здійснюють його експлуа тацію на основі права власності, повного господарського ві дання,