Педагогічна культура вчителя у творчій спадщині В. О. Сухомлинського

 

Вступ

1. Педагогічна культура вчителя у творчій спадщині В. О. Сухомлинського

2. Професійна культура. Норми, принципи та правила етикету соціального педагога

3. Комунікативна культура як компонент педагогічної культури

Висновок

Список використаних джерел

Додатки

 

 

Термін культура (лат. cultura) означає сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених усіма видами перетворюючої діяльності людини і суспільства. Сама людина формується в процесі власної діяльності як культурно-історична істота, що засвоює мову, прилучається до традицій і цінностей, що існують у суспільстві, оволодіває властивими для конкретного суспільства і його культури прийомами і навичками діяльності. Людина, отже, є продуктом загальнолюдської культури, її представником і носієм [7, 39].

Педагогічна культура є частиною загальнолюдської культури. У ній втілені духовні цінності освіти і виховання (педагогічні знання, теорії, концепції, накопичений педагогічний досвід, професійні етичні норми) та матеріальні (засоби навчання і виховання), а також способи творчої педагогічної діяльності, які слугують соціалізації особистості в конкретних історичних умовах.

Педагогічна культура соціального працівника є системним утворенням. Її головними структурними компонентами є: педагогічні цінності, творчі способи педагогічної діяльності, досвід створення зразків педагогічної практики з позицій гуманізму.

Показниками високого рівня сформованості педагогічної культури слід вважати:

- гуманістичну спрямованість особистості;

- психолого-педагогічну компетентність і розвинуте педагогічне мислення;

- освіченість у галузі предмета, який учитель викладає, і володіння педагогічними технологіями;

- досвід творчої діяльності, уміння обґрунтовувати власну педагогічну діяльність як систему (дидактичну, виховну, методичну) ;

- культуру професійної поведінки (педагогічного спілкування, мови, зовнішнього вигляду).

 

 

Однією із причин дефіциту духовності в суспільстві XX ст. вважається відчуження культури від особистості. З одного боку, освіта не використовувала культури як засобу морально-духовного розвитку особистості, а з іншого – особистість не відчувала потреби в опануванні культурних цінностей. У цьому зв'язку доцільно пригадати слова відомого філософа М. С. Кагана, який писав, що педагогіка XX ст. оперує поняттями «освіта», «виховання», «навчання», а поняття «культура» як категорії формування людини з дитинства не використовує [8, 89].

Відрадно, що домінантою суспільства XXI ст. стало звернення до культури й духовного світу людини, зокрема орієнтація на культуру як на важливий чинник духовного оновлення і суспільства, і окремої особистості. Таким чином, постають запитання: що ж таке культура? чому їй приділяють таку увагу в навчанні, освіті й вихованні памолоді?

Яскраво і образно описав сутність культури Микола Рерих, який вбачав призначення культури в збереженні підвалин освіти. За його словами, культура – це любов до людини, це пахощі, аромат, поєднання життя і краси, синтез витончених і духовно піднесених досягнень, знаряддя Світла, порятунок; культура – це серце, рушійна сила, двигун життя; осередок просвіти й творчої краси.

Наукове визначення феномена «культура» неоднозначне. Словникові джерела, за звичай, визначають культуру як сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людством протягом його історії. У дослідженнях вчених від Марка Цицерона й Канта до наших днів нараховується понад 100 визначень означеного поняття. Це і «дієвість», «творчість», «мистецтво», «освіченість і вихованість», «духовність», «цінність і ціннісні орієнтири, що виконують трансмісію між поколінням», «знаково-символічна система», з феноменом самодетермінації тощо [7, 125].

Визначення культури, яке дає Г. Н. Волков. «... Культура, – стверджує він, – це те створене й набуте людством багатство (матеріальне й духовне), яке служить дальшому розвитку, примноженню творчих можливостей, здібностей суспільства й особистості (економічному, соціальному, моральному, духовному й політичному) « [2, 124].

М. С. Каган розглядає культуру як цілісну систему і як спосіб діяльності людини, що складається з двох граней (продукт і технологія) і трьох шарів (матеріальна, духовна й художня культури). У складі духовної культури вчений виокремлює наявність продуктів пізнавальної і ціннісно-орієнтаційної діяльності, а художня культура, на його думку, утворює навколо себе відносно автономну сферу всіх видів людської діяльності (перетворювальної, пізнавальної, комунікативної, ціннісно-орієнтаційної).

Аналіз різних підходів до тлумачення феномена «культура» дає можливість дійти висновку: всі вчені єдині в тому, що культуру створила людина і культура існує для людини, є засобом її розвитку й самовираження. Світ культури – це світ людини, людина у світі культури є його метою і результатом.

Ми можемо пишатися, що в середині XX ст., за часів радянського тоталітарного режиму в освіті наш співвітчизник – педагог із сільської Павлиської школи В. О. Сухомлинський сміливо ввів у педагогічний обіг феномен «культура». Достатньо хоча б побіжно ознайомитися з назвами й змістом його наукових праць, адресованих насамперед учителям і батькам, і ми зустрінемося з вишукано струнким ланцюжком культурологічного тезаурусу в педагогіці, як-от: фізична культура, технічна культура, інтелектуальна культура, морально-духовна культура, культура праці, культура почуттів, культура мислення, культура сприймання, культура відчуттів, культура волі та ін. [3, 77].

У площині педагогічного розмаїття дефініції культури чітко простежується методологічна позиція В. О. Сухомлинського до культурологічного підходу у вихованні й навчанні молоді, яку ми спробуємо подати за такими номінаціями: предмети середовища, принципи, засоби й правила культурологічного підходу.

Відомо, що успіх навчально-виховної роботи з учнями багато в чому залежить від соціокультурного просторово-предметного розвивального