Педагогічна культура вчителя у творчій спадщині В. О. Сухомлинського

Комунікативні – властивість швидко та вірно будувати спілкування. До комунікативних якостей відносяться: контактність у спілкуванні – властивість входити у спілкування та забезпечувати доцільну взаємодію; сугестопедійність – властивість до вербального та невербального домінування в процесі своєї професійної діяльності (навіювання словом, інтонацією, мімікою, жестами, діями). Така властивість має прояв у дійсному авторитеті соціального педагога, його особистості, володінні мистецтвом спілкування, переконанні пошуку варіантів, спонуканні до самореалізації.

Перцептивні – соціально-перцептивні якості – прийняття, розуміння, оцінка соціальних об’єктів, це властивість соціального педагога бачити та розуміти як свій внутрішній стан, так і стан інших. До них відносяться: спостережливість – бачення своїх особливостей та особливостей інших, динаміки їх прояву; інтуїція – властивість бачити взаємозв’язок прояву особливостей особистості та внутрішнього стану людини, її індивідуальних рис, перспектив їх зміни, можливості вирішення будь-яких проблем та доцільної активізації в самореалізації; рефлексія – уміння бачити себе очима іншої людини, свої недоліки і цілеспрямовано працювати над собою з самовдосконалення свого стану і вольовим зусиллям добиватися самоуправління у процесі професійної діяльності, спілкування, взаємодії; соціально-педагогічне мислення – властивість соціального педагога усвідомлено використовувати психолого-педагогічні знання в процесі професійної діяльності, свідомо вирішувати будь-які соціально-педагогічні ситуації; уявлення – властивість представляти свою поведінку та інших людей, динаміку їх змін [12, 103].

Емоційні – якості соціального педагога, які характеризують хвилювання спеціаліста, котрі він випробовує при зустрічі з соціальними проблемами людей у процесі роботи та які впливають на його професійну діяльність: емоційна стійкість – самоволодіння, здатність до саморегуляції; емпатія – здатність емоційно відгукатися на хвилювання іншого, співчувати йому в процесі взаємодії та спілкуванні.

Зовнішня сторона соціально-педагогічної культури соціального педагога – це прояв особистого досвіду в індивідуальному стилі його діяльності.

Індивідуальний стиль діяльності соціального педагога – це своєрідність індивідуального прояву професійної майстерності та техніки в процесі соціально-педагогічної діяльності і включає:

- прояв соціального педагога як особистості спеціаліста-професіонала;

- моральний ідеал соціального педагога у професійній діяльності – визначає сформовані у нього відношення та характер прояву в соціально-педагогічній діяльності;

- відношення соціального педагога до себе, дітей, колег, батьків, своєї роботи;

- своєрідність реалізації професійної майстерності у процесі діяльності через: реалізацію соціально-педагогічних технологій, методів та методик, засобів та прийомів; прояв педагогічної техніки соціального педагога; педагогічний такт та етика в процесі соціально-педагогічної діяльності, виконання етичних норм і правил; рівень досягнених результатів.

Реальна практика показує, що сферами прояву соціально-педагогічної культури є:

- відношення до себе, самопізнанню, самопрояву (поведінки) у суспільстві інших людей (середовище життєдіяльності), самовдосконаленню;

- відношення до інших людей, спілкування, взаємодії, взаємовпливу, взаємодопомоги (сфера безпосереднього взаємозбагачення культур людей) ;

- відношення до оточуючого середовища, взаємодії з ним, його пізнання, раціональному та доцільному використанню у самовдосконаленні;

- відношення до сім’ї, її раціональної ролі і своєї в ній, діяльності з її зберігання та морального укріплення, розвитку культури сімейних взаємовідношень; вихованню дітей;

- професійна діяльність, яка пов’язана з роботою з людьми, відносинами з ними, спілкуванням, взаємодією, взаємовідношенням з колегами, дітьми та їх батьками у процесі соціально-педагогічної діяльності.

Типовими формами прояву зовнішньої соціально-педагогічної культури є:

- природна, повсякденна. Вона має місце у соціальних педагогів, для яких природність прояву в діяльності є нормою. Він однаковий у сім’ї, у спілкуванні з колегами, дітьми та їх батьками;

- демонстраційна. Вона характерна для соціальних педагогів, які у визначених ситуаціях намагаються показати себе іншими, ніж є. “Демонстраційна” діяльність у них має місце тоді, коли результат їх роботи може вплинути на кар’єру, коли вони хочуть продемонструвати свої вміння, майстерність та ін. ;

- ситуативна. Вона має місце у соціальних педагогів, поведінка яких носить ситуативний характер. Така людина буває різною в залежності від середовища та його соціального статусу, який вона займає в ньому.

Соціально-педагогічна культура – це динамічна система цінностей, засобів діяльності і професійної поведінки соціального педагога. У якості компонентів визначаються:

- соціально-педагогічна позиція та особисті якості;

- професійні знання та культура мислення;

- професійні вміння та творчий характер соціально-педагогічної діяльності;

- саморегуляція особистості і культура професійної поведінки соціального педагога.

Структура соціально-педагогічної культури:

- інтереси та духовні потреби;

- саморегуляція;

- моральні якості;

- відношення до праці.

 

Посилена увага до розвитку індивідуально-ділового потенціалу учасників суспільного виробництва активізувала дослідження проблем формування характеристик особистості, пріоритетних для її соціального та професійного самовизначення: гнучкості, мобільності, пошукової активності, комунікативної культури, готовності до самопізнання, саморозвитку, самоактуалізації. Разом з тим аналіз філософської, соціологічної, психолого-педагогічної літератури свідчить про те, що ще не вироблене чітке трактування поняття «професійна культура». Автори по-різному визначають сутність і структуру культури спеціалістів, нерідко вживаючи як синоніми поняття «культура праці», «культура виробництва», «професійна культура» [8,