Педагогічні умови організації самовиховання студентської молоді

• створення можливостей кожному студенту для виявлення і розвитку індивідуальних особливостей;

• комплексну зорієнтованість на розвиток усіх структурних компонентів особистості – пізнавального, емоційно-ціннісного, діяльнісно-вольового;

• забезпечення педагогічного керівництва самовихованням студентської молоді відповідно до основних етапів його становлення (спонукальний, проектуючий, організаційно-дійовий, оцінювально-результативний) ;

• становлення студентів як суб'єктів самовдосконалення.

Завдання дослідження:

1. Обґрунтувати роль і джерела самовиховання як фактора становлення особистості.

2. Визначити структуру і рівні самовиховання у юнацькому віці.

3. Теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити педагогічні умови ефективної організації самовиховання студентської молоді.

4. Розробити методичні рекомендації щодо ефективної організації самовиховання студентів.

Методи дослідження. Для розв'язання завдань використовувався комплекс взаємопов'язаних теоретичних та емпіричних методів дослідження:

- аналіз, порівняння та узагальнення наукових джерел із досліджуваної проблеми;

- спостереження, бесіди, анкетування та експертні оцінки, які застосовувались з метою діагностування рівня розвитку самовиховання студентської молоді;

- формуючий експеримент: експериментально перевірялись педагогічні умови ефективної організації самовиховання студентів;

- стандартизовані і валідизовані діагностичні методики, за допомогою яких визначалась структура ціннісних орієнтацій, рівень розвитку вольових якостей, адекватність самооцінки.

Експериментальна база: дослідження проводилось у Вінницькому кооперативному технікумі з 1996 до 2001 рр.. Всього у дослідженні взяло участь 169 студентів першого, 158 другого і 153 третього курсу.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що:

вперше визначено та обґрунтовано педагогічні умови активізації впливу самовиховання на розвиток студентської молоді: усвідомлення нею значущості самовиховання у становленні особистості; формування адекватної самооцінки; створення сприятливих умов кожному студентові для активного самовираження; орієнтація на розвиток усіх структурних компонентів особистості; перетворення студентів у суб'єктів самовдосконалення; узгодженість педагогічних впливів на самовиховання студентів з основними етапами його становлення;

уточнено структуру самовиховання, його показники та рівні вираженості;

дістали подальший розвиток уявлення про етапи самовиховання студентської молоді та сутність педагогічного керівництва на кожному з них.

Практичне значення дослідження. Обґрунтовано й експериментально перевірено зміст, форми і методи ефективного педагогічного впливу на самовиховання студентської молоді; розроблено методичні рекомендації для студентів, запропоновано систему вправ, які можна використовувати для формування умінь і навичок самовдосконалення, а також методику організації студентського самоврядування.

Обґрунтовані та експериментально підтвердженні висновки і практичні рекомендації можуть використовуватися для подальших досліджень проблеми самовиховання молоді різних вікових груп.

Вірогідність результатів дослідження забезпечується репрезентативністю вибірки, використанням комплексу взаємодоповнюваних методів, адекватних об'єкту, предмету й завданням дослідження; застосуванням комплексної методики теоретико-експериментальної роботи; науковою обґрунтованістю вихідних позицій дослідження; результатами експериментальної перевірки розроблених положень і рекомендацій; поєднанням якісного та кількісного аналізу одержаних емпіричних даних.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дослідження обговорювалися і були схвалені на звітних наукових конференціях викладачів Вінницького кооперативного технікуму, Вінницького державного педагогічного університету імені М. Коцюбинського (1998-2001), Кіровоградського педагогічного університету ім. В. Винниченка (2000), на Міжнародній науково-практичній конференції “Молодь у сучасному світі: морально-естетичні та культурологічні виміри” (Львів, 2001).

Публікації. Результати дослідження висвітлено у 9 публікаціях. Усі праці одноосібні, з них 5 статей вміщено у фахових виданнях, 3 – у збірниках матеріалів конференцій, 1 видана як методичні рекомендації.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг дисертації становить 180 сторінок. Основний зміст викладено на 151 сторінці. Список використаних джерел містить 238 назв, з них 2 іноземною мовою. У роботі наведено 16 таблиць на 14 сторінках, 11 рисунків на 11 сторінках, 3 додатки.

 

 

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об'єкт, предмет, мету і завдання дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, наведено дані про організацію і проведення дослідження та апробацію його результатів.

У першому розділі – “Самовиховання як фактор розвитку особистості” – проаналізовано праці з проблеми дослідження, основні напрями та підходи до трактування джерел і психологічних механізмів самовиховання.

Аналіз наукової літератури з самовиховання дає підстави розглядати його поряд з найважливішими факторами розвитку особистості: спадковістю, соціальним середовищем і вихованням.

Наше дослідження спрямоване, перш за все, на визначення ролі самовиховання у формуванні особистості, виявленні його специфічних особливостей та джерел. Ми розглядаємо самовиховання як якісно новий етап у розвитку особистості, що відкриває широкі можливості для взаємодії із зовнішнім світом, як процес і результат усвідомлення особистістю себе, свого місця в навколишньому середовищі і власної поведінки у ньому. У формуванні особистості це важливий фактор її самовизначення і самоствердження у суспільстві. Самовиховання є результатом духовного становлення особистості, відображенням та реалізацією актуальних потреб її розвитку.

Трактування самовиховання як діяльності людини, спрямованої на зміну своєї поведінки і якостей досить широке: воно може свідчити про формування як соціально позитивних, так і соціально негативних якостей (наприклад таких, як індивідуалізм, жорстокість, прагнення до наживи, що свідомо культивуються деякими людьми). У зв'язку з цим існують різні погляди щодо визначення суті самовиховання. Однак усі дослідники цієї проблеми погоджуються з тим, що самовиховання перш за все пов'язане з роботою особистості над собою з метою формування позитивних якостей. Але оскільки в основі кожної особистісної якості лежать звички, то самовиховання і являє собою, власне кажучи, вироблення позитивних звичок і викорінювання