Педагогічні умови організації самовиховання студентської молоді

Специфіка самовиховання як фактора розвитку особистості полягає у взаємодії його об'єкта і суб'єкта. Особливість цієї взаємодії пов'язана з позицією особистості у самовихованні: вона виступає в особі вихованця і в особі вихователя. Самовиховання є до певної міри суб'єктивним відображенням виховання і виконує подібні функції.

Існують розбіжності стосовно джерел самовиховання. Причому дослідники основними називають різні джерела. Зокрема, О. Ковальов наголошує на ролі суспільного фактора, на значущості колективу та сім'ї в організації самовиховання. А. Арет – на самопізнанні і мотивації, самопримусі і саморегулюванні. А. Кочетов особливу увагу зосереджує на формах саморозвитку, взаємозв'язку виховання і самовиховання.

На думку А. Маслоу, джерела становлення і гуманності знаходяться лише в самій особистості, вони жодним чином не створені суспільством. Таку позицію відстоюють прибічники гуманістичної психології (А. Комбс, К. Роджерс), що сформувалася в середині XX століття як реакція проти зовнішнього детермінізму у біхевіористів і внутрішнього детермінізму у фрейдистів. Подібних поглядів дотримувався і П. Каптєрев.

У своєму дослідженні ми виходимо з того, що рушійною силою самовиховання є прагнення особистості до задоволення усвідомленої або неусвідомленої потреби. Таке прагнення має під собою як біологічне, так і соціальне підґрунтя.

На відміну від саморозвитку, самовиховання – це свідома планомірна робота особистості над собою з метою усунення негативних і формування позитивних якостей, які відповідають соціальним нормам, цілям та її інтересам. Успішність його протікання значною мірою зумовлюється дією соціальних, психологічних і педагогічних факторів. Останні сприяють формуванню соціально та особистісно значущих цілей, мотивів, якостей, які, у свою чергу, є необхідною умовою успішної роботи над собою.

Психологічними механізмами самовиховання є: ідентифікація, емоційне обумовлювання, наслідування, мотиваційне опосередкування, конформність, вживання у соціальну роль, редукція когнітивного дисонансу. “Пусковим механізмом” мотивації самовиховання особистості, як і будь-якої діяльності, є її вроджені здібності, які визначають напрям та інтенсивність дій із самовдосконалення.

Самовиховання являє собою складний динамічний процес. Хоч воно притаманне особистості усе життя, однак не завжди цей процес з віком стає свідомим і розумним. У декого самовиховання залишається на стадії “ситуативного самовиховання”. У зв'язку з цим виникає потреба в педагогічній допомозі особистості в його організації. На різних вікових етапах ця допомога має специфічні особливості.

У другому розділі дисертації – “Теоретичні основи самовиховання студентської молоді»- розкрито та науково обґрунтовано особливості самовиховання у юнацькому віці, його структуру, показники і рівні. У розв'язанні цих завдань ми спирались на результати досліджень Р. Бернса, І. Кона, Л. Рувинського, С. Єлканова, які дозволили стверджувати, що самовиховання у цьому віці починає відігравати вирішальну роль у розвитку особистості

Окремі дослідники (Блос, Бернс) розглядають юність як процес “другої індивідуалізації” (за аналогією з першою), яка, на їхню думку, закінчується до чотирьохлітнього віку. Обидва ці періоди мають багато подібного. Як і в першому, так і в другому випадку перед людиною стоїть завдання адаптації, продиктоване необхідністю досягнення більшої зрілості.

Для нашого дослідження особливе значення має той факт, що для багатьох юнаків і дівчат цей період супроводжується зміною способу життя, переходом із школи до вищого учбового закладу, часто переїздом до іншого місця проживання, включенням у нову систему відношень. Усе це призводить до глибокого переосмислення себе як особистості, а також до загострення проблеми саморегуляції поведінки і вчинків.

Суттєвою ознакою юнацького віку є зміна позицій самовиховання і виховання. Останнє тепер лише створює умови, сприяє або шкодить тій чи іншій спрямованості самовиховання, яка переважно визначається самою особистістю.

Водночас у юнацькому віці трапляються ще випадки ситуативності в самовихованні, які властиві переважно для підліткового віку. У зв'язку з цим особливу функцію повинні виконувати зовнішні впливи, педагогічно доцільна організація самовиховання юнаків. Особливо гострою є необхідність допомогти молодій людині у визначенні цілей самовиховання та виробленні здатності до саморегуляції, самоорганізації, самодисципліни. Тому, природно, виникає закономірна необхідність у педагогічній допомозі в самовихованні.

Ефективність педагогічного впливу на цей процес значною мірою зумовлена розумінням структури, показників і його рівнів. Однак серед дослідників цієї проблеми спостерігаються значні розбіжності саме у визначенні цих понять.

У своєму дослідженні ми виходимо з того, що самовиховання як процес самотворення особистості тісно пов'язане з вихованням. Тому його структурні компоненти значною мірою збігаються із компонентами виховання.

У зв'язку з цим нами виділено такі структурні компоненти самовиховання: самооцінювальний, цільовий, організаційно-діяльнісний, контрольно-регулювальний та оцінювально-результативний.

У визначенні показників самовиховання, ми виходили з того, що дієвість самовиховання вирішальною мірою визначається сформованістю самосвідомості особистості та практичною готовністю до самовдосконалення. Розвиток самосвідомості визначається адекватністю самооцінки та здатністю до правильного визначення цілей і завдань самовиховання. Про практичну готовність свідчить наявність необхідних умінь і навичок, здатність особистості до вольових зусиль. Ці два стрижневі показники вміщують у собі характеристику якості організації та протікання кожного компонента самовиховання: самооцінювального, цільового, організаційно-діяльнісного, контрольно-регулювального та оцінювально-результативного.

Самовиховання характеризується різними рівнями свого виявлення: пасивний (низький), ситуативно-активний (середній) і стабільно-активний (високий), що необхідно враховувати під час організації педагогічного впливу на цей процес.

У третьому розділі – “Експериментальне дослідження педагогічних умов ефективної організації самовиховання студентів” – викладено методику та проаналізовано результати самовиховання студентської молоді, а також здійснено експериментальну перевірку ефективності запропонованих педагогічних умов впливу на цей процес.