Педагогічні умови організації самовиховання студентської молоді

На основі особистісного підходу ми розробили спеціальну програму, яка включала комплекс форм, методів і прийомів, спрямованих на активізацію самовиховання студентів. Вихідною була ідея, згідно якої необхідною умовою успішності педагогічного впливу є свідоме конструювання такої ситуації, яка вимагала б від них відповідних дій і вчинків. Цього можна досягти, коли студенти, усвідомлюючи роль самовиховання у становленні особистості, будуть зацікавлені як процесом, так і результатом власного вдосконалення.

Найефективніше це відбувається тоді, коли створюються можливості кожному студенту для виявлення і розвитку індивідуальних особливостей; забезпечується комплексна зорієнтованість на розвиток усіх структурних компонентів особистості: пізнавального, емоційно-ціннісного, діяльнісно-вольового; педагогічне керівництво розвитком самовиховання здійснюється у відповідності до основних етапів його становлення (спонукальний, проектуючий, організаційно-дійовий, оцінювально-результативний) ; організація педагогічного процесу сприяє перетворенню студентів у суб'єктів самовдосконалення. У зв'язку з цим основна увага зосереджувалась на розвиткові їхньої мотиваційно-ціннісної (формування переконання в необхідності самовдосконалення, ціннісних орієнтацій та ідеалів, розвиток вольових якостей і т. ін.) та інструментальної сфери (засвоєння знань про самовиховання як фактора розвитку особистості, вироблення вмінь і навичок його організації). З цією метою було визначено основні етапи в організації самовиховання студентської молоді та умови ефективного педагогічного впливу на цей процес.

На першому етапі основна увага зосереджувалась на висвітленні перед студентами ролі самовиховання у їхньому розвитку, формуванні у них адекватної оцінки власної особистості, виявленні тих якостей, які необхідно розвивати, і тих, яких слід позбутися.

Другий етап – стимулюючий. Основним завданням тут було допомогти студентам накреслити мету та розробити програму самовдосконалення.

Третій етап – організаційно-діяльнісний. На цьому етапі наше завдання полягало в організації практичної діяльності студентів.

На четвертому етапі нашого експериментального дослідження основна увага приділялась ознайомленню студентів з методами самоконтролю, самоаналізу та самозвіту.

У результаті проведеного формуючого експерименту відбулися суттєві зміни в самовихованні студентів. На завершальному етапі експериментального дослідження ми запропонували студентам визначити рівні самовдосконалення. 

Аналіз результатів підтверджує ефективність запропонованих педагогічних умов активізації самовиховання студентської молоді. Зокрема, в експериментальних групах у порівнянні з контрольними значно зменшилась кількість студентів з низьким /пасивним/ рівнем самовдосконалення: на першому курсі з 8, 9% до 3% (у контрольній з 9, 1% лише до 9%) ; на другому – з 18, 7% до 8, 3% (у контрольній з 18, 3% до 17, 5%) ; на третьому – з 6% до 2% (у контрольній з 5, 4% до 5%). Натомість в експериментальних групах зросло число студентів з високим /стабільно-активним/ рівнем самовиховання: на першому курсі з 9% до 17% (у контрольній залишилось без змін – 7%) ; на другому – з 10% до 19% (у контрольній – з 11% до 12%) ; на третьому – з 10% до 18% (у контрольній лише з 9% до 10%). Однак для переважної кількості студентів все ж таки притаманний середній /ситуативно-активний/ рівень, що потребує подальшої педагогічної допомоги студентській молоді в самовихованні.

На жаль, ми не змогли досягти суттєвих змін в усуненні такої вади поведінки, як куріння. На початку експериментального дослідження серед студентів першого курсу таких, що мали тютюнову залежність, було 21%, другого – 15%, третього – 55%. І хоч у значної частини з них було бажання позбутися тютюнової залежності (на це вказали 66% студентів першого курсу, 11% – другого і 79% – третього курсу), однак реалізувати його вони не змогли. На тютюнову залежність серед студентів експериментальних груп першого року навчання вказало ще 18%, другого року – 13%, третього – 50, 1%. Основна причина, за твердженням студентів, – “брак сили волі”. Наші спостереження і бесіди з студентами дають підстави вважати суттєвою причиною недостатню усвідомленість ними шкідливості куріння. Цьому не сприяє також і громадська думка як студентського колективу, так і в країні в цілому. Куріння часто сприймається як ознака дорослості, належності до соціальних стандартів. У результаті мотивація позбутися тютюнової залежності недостатньо сильна. Це ще раз підтверджує, що самовиховання, як і виховання, значною мірою зумовлене дією соціальних умов: станом духовності суспільства в цілому, пропагандою ціннісних орієнтацій і т. ін.

Проведене дослідження підтвердило правильність сформульованої гіпотези і дозволило зробити такі висновки:

1. Самовиховання як свідома діяльність людини, спрямована на вироблення, удосконалення або зміну нею своїх якостей у відповідності з соціальними та індивідуальними цінностями, орієнтаціями та інтересами, дає змогу особистості максимально виявити для самої себе домінуючі задатки, які у майбутньому можуть суттєво визначити весь її життєвий шлях, забезпечити ефективний розвиток фізичних, інтелектуальних і моральних якостей.

2. Психологічними механізмами самовиховання є: ідентифікація, емоційне обумовлювання, наслідування, мотиваційне опосередкування, конформність, вживання у соціальну роль, редукція когнітивного дисонансу. “Пусковим механізмом” мотивації самовиховання особистості є вроджені