Педагогіка і методика середньої освіти. Фізичне виховання

 

«Функціональний стан серцево-судинної системи дітей відіграє важливу роль в адаптації організму до фізичних навантажень і є одним із основних показників функціональних можливостей організму».

Хороший педагогічний вплив на учня можливий за умови знання його можливостей, застосування найбільш ефективних методів навчання і виховання. Вчителю необхідно вивчати учнів, оцінювати динаміку показників фізіологічних функцій, змін, досягнутих внаслідок фізичних навантажень, досліджувати фізичний розвиток, фізичну підготовленість і функціональний стан молодших школярів, визначати доступні навантаження для них під час виконання різних за характером і інтенсивністю фізичних вправ.

Методи повинні відповідати завданням дослідження, бути інформативними, стійкими до впливу несприятливих факторів, адекватними явищу, що вивчається, та надійними.

Педагогічний експеримент характеризує заплановане втручання експериментатора протягом певного часу в явище, що вивчається; експеримент вимагає точного визначення вихідного стану, конкретних умов і способів навчання, матеріалів та результатів дослідження.

Під час виконання такої роботи з метою розв’язання поставлених завдань можуть бути застосовані певні філософські та загальнонаукові методи дослідження, наприклад: діалектичний метод, аналіз, синтез, узагальнення;

Це дозволяє вибрати та узагальнити позитивний педагогічний досвід розв’язання завдань, розробити систему заходів для розуміння напряму подолання проблеми, об’єктивно оцінювати сучасний стан проблеми, зробити прогноз на майбутнє.

Метод аналізу завжди пов’язаний з методом синтезу, відзначає О. М. Худолій. Це дозволяє визначити окремі елементи досліджуваного об'єкта, уточнити логіку суджень та створити уявлення про проблему.

Використання в процесі дослідження принципу системності дає можливість за допомогою системного підходу до проблеми спрямувати дослідження на розкриття цілісності об’єкта.

Узагальнення створює передумови для виникнення нових гіпотез. Педагогічні методи дослідження у фізичному вихованні поділяють на такі групи

1. Методи одержання ретроспективної інформації.
2. Методи організації навчально-виховного процесу в дослідних групах.
3. Методи збору поточної інформації. За допомогою них отримується інформація про результати діяльності до її початку, в ході та по закінченні повного циклу педагогічного процесу.
4. Методи математичної обробки одержаних внаслідок дослідження даних, за допомогою яких виявляють наявність зрушень, їхню величину та достовірність.

Потім використовувався метод аналізу літератури. Сутність аналізу складається в зведенні складних понять чи уявлень про об’єкт до більш загальних і простих.

Синтез – процедура з’єднання різних елементів, сторін, складових об’єкта чи предмета в єдине ціле в процесі наукового пізнання чи практичної діяльності. Його сутність як наукового методу полягає в тому, що дана процедура дозволяє одержувати нове знання про об’єкт на основі установлення відносин, властивостей, взаємодії і зв’язків його частин.

Дедукція – використання загальних наукових положень для дослідження конкретних явищ. Дедуктивний метод – форма мислення, що дозволяє на основі логічних правил з окремих загальних даних виводити нове, менш загальне припущення. Тобто дозволяє робити висновки із окремих загальних посилань.

У процесі роботи також використовувався метод емпіричного дослідження, що включає в себе порівняння – пізнавальна операція, що лежить у основі судження про подібність чи розходженість об’єктів. У процесі порівняння виявляються кількісні і якісні характеристики об’єктів, класифікується, упорядковується й оцінюється зміст буття і пізнання.

Ще використовувався гіпотетичний метод – це структурний елемент наукової теорії, заснований на гіпотетико-дедуктивному судженні про закономірний зв’язок явищ.

У роботі також враховувався такий емпіричний метод, як спостереження. Спостереження – це систематичне, навмисне і цілеспрямоване сприйняття об’єкта.

 

При розвитку силової витривалості, яка, як вже зазначалося вище, відрізняється локальністю, в роботу залучається обмежена група м'язів. При цьому мало активізуються серцево-судинна і дихальна системи.

Але локальна силова витривалість для гімнаста все ж більше необхідна, ніж вся функціональна (якщо мати на увазі спеціалізоване розвиток якостей). Як часто, наприклад, гімнаст з подивом виявляє, що при нормальному загальному стані він, виявляється, не може спиратися руками про кільця або продовжити круги на коні, хоча схрещення замість кіл може зробити добре. Таких прикладів можна навести багато. І всі вони будуть свідчити про те, що питань локальної силової витривалості слід надавати особливого значення.

Локальна витривалість більшою мірою проявляє свою специфічність, відображаючи практично всі силові якості. Вона може бути власне-силової, швидкісно-силової, статичної та « статокінетичної «, що відбиває здатність до багаторазового переключенню з режиму на режим. Тому приємним вправи повинні відповідати специфіці розвиненої якості, але в першу чергу того, в якому робочі групи потребують найбільше. У зв'язку з тим, що в локальних вправах навантаження діє більш концентровано, стомлення настає швидше. Тому при розвитку будь-якого виду локальної витривалості кількість підходів не перевищує 3-4.

Ми весь час підкреслюємо специфічність силових якостей і засобів, які ці якості розвивають. У результаті може скластися враження, що можливо тільки роздільне розвиток якостей. а отже, застосовуваних засобів виявляється забагато.

Не заперечуючи, що розвиток фізичних