Подолання правового нігілізму – важлива умова розбудови правової держави

Важлива роль у подоланні правового нігілізму належить вдосконаленню податкової політики і реформуванню податкового законодавства, зокрема, прийняттю Податкового кодексу Дисципліна і справедливість у сфері оподаткування, прозорість господарчих відносин створювали б умови для розширення виробництва і на цій основі розвитку соціальної сфери, підвищенню ділової активності громадян та їх правової культури.

У другому підрозділі “Демократизація політичної влади і формування правової та політичної культури в процесі здійснення державно-правової реформи” проаналізовано основні заходи юридич-ного забезпечення повноцінних механізмів народовладдя, захисту прав і свобод людини, стабільних правовідносин, утвердження в суспільстві високої правової культури.

Розглянуто конкретні шляхи практичної реалізації державно-правової реформи, спрямованої на подолання правового нігілізму і розбудову правової держави. Це передбачає вирішення низки завдань: формування правової та політичної культури громадян, утвердження в суспільній свідомості ставлення до права як найвищої соціальної цінності; вдосконалення правотворчого процесу в напрямку його демократизації й відповідності економічним і соціально-політичним перетворенням; виховання поваги до права у громадян та реформування юридичної освіти.

Здійснення державно-правової реформи можливі лише за умови високої правової культури громадян, яка є важливим чинником подолання правового нігілізму, екстремізму, радикалізму, популізму та інших негативних явищ суспільного життя. Формування правової і політичної культури в дисертації розглядається у тісному зв’язку з вихованням правосвідомості, електорально-правової культури, що набуває великого значення в ході демократизації суспільства і розбудови правової держави. Демократичне суспільство спирається на високу правову і політичну культуру громадян, в основі якої лежать свідоме оволодіння правовими знаннями й практичним досвідом, забезпечення законності й правопорядку, запобігання конфліктам, досягнення злагоди між гілками влади. Це вимагає використання різних підходів, стримувань і противаг, узгоджувальних процедур та можливість звернення до Конституційного Суду.

Певна увага в дисертації приділена проблемам формування правосвідомості й правового виховання, що передбачає поважне ставлення громадян до закону, правоохоронних органів, дотримання норм права, звичок до правомірних дій. Це тісно пов’язано з реформуванням системи юридичної освіти в державі. В роботі висвітлюються конкретні заходи щодо вдосконалення юридичної освіти, яка здатна задовольняти потреби демократичного суспільства.

Розбудова правової держави вимагає також створення також відповідної національної правової системи, яка б відповідала вимоги Конституції України, економічним, соціально-політичним умовам життя, рівню правової й політичної культури громадян. Але на сьогодні, на думку автора, в Україні відсутня офіційно схвалена загальнодержавна національна правова система, як і цілісна система правового виховання.

Вдосконаленню нормативно-правової бази міліції, форм і методів її роботи присвячується третій підрозділ: “Підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів – важлива умова у подоланні правового нігілізму”. Тут насамперед йдеться про необхідність розробки нової філософсько-правової концепції правоохоронної діяльності, яка б відповідала специфічним реаліям життя в перехідний період від адміністративно-командної до ринкової економіки, від тоталітарної до демократичної суспільно-політичної системи. Дана концепція має бути спрямована на ствердження демократичних установ, що запобігало би розмиванню її силодіючого змісту в суспільстві під виглядом демократичної демагогії і скочування до методів поліцейсько-бюрократичної держави.

В дисертації показано, що в радянські часи згідно з марксистсько-ленінською теорією про “відмирання держави” правоохоронні органи розглядались як оплот партійно-політичної системи. Оскільки тоталітарний режим забезпечував більш менш стабільність криміногенної обстановки, то й основний наголос в роботі правоохоронних органів робився на виховних методах роботи з населенням. Критерієм їх діяльності слугувало зменшення рівня злочинності і збільшення процентності розкриття злочинів. Це призводило до формалізму, укриття частини злочинів, окозамилювання і приписок. Бажане видавалось за дійсне, що створювало умови для “тіньової економіки”, зародку організованої злочинності. Нині в умовах гострої соціально-економічної кризи і протистояння між різними політичними угрупованнями вкрай загострилась криміногенна ситуація. А тому увага правоохоронних органів концентрується не тільки на профілактичних заходах, а й формуванні відповідної системи покарання, яка б запобігала кримінальним проявам у суспільстві. Покарання не суперечить вихованню, а є її складовою. Разом з тим, покарання повинно бути своєчасним, оперативним і незворотнім.

Гуманістична філософія права передбачає соціально-правову захищеність громадян, а тому сьогодні потрібне не “залатування дірок” у старому законодавстві, а принципово нова концепція розробки нормативно-правових актів. Затягування з прийняттям нових кримінального, кримінально-процесуального, цивільного та кодексів пов’язане, на думку автора, з їх філософсько-правовою невизначеністю – на яке суспільство має бути спрямована їх дія. Цьому сприяє різнобіжність у соціально-політичних орієнтаціях різних верств, нашого населення. Ми вважаємо, що необхідне нове тлумачення складових правоохоронної діяльності: правотворчості, правовиконання, правозастосування, щоб чіткіше визначити функції тих чи інших юридичних інституцій.

У дисертації детально аналізуються практичні завдання щодо реалізації конституційного принципу взаємовідповідальності держави і особи. Розглядаються різні погляди на проблему скасування смертної кари. Визнається доречним виконання Україною взятих на себе перед Радою Європи з цього приводу зобов’язань. Показується участь нашої держави в роботі європейських