Походження та етнополітичний розвиток причорноморських ногайців в XIII-XVI ст.

 

 

 

В першому розділі “Історіографія та джерельна база дослідження” характеризується стан наукової розробки проблеми та аналізується джерельна база дослідження. 

У підрозділі “Історіографія” розглядаються дослідження з історії ногайців і Ногайської Орди, автори яких так чи інакше торкалися питання походження та побутування ногайців в степах Північного Причорномор’я. 

Вперше в історіографії з’ясувати походження, політичну підпорядкованість північнопричорноморських ногайців спробували польський історик ХVI ст. Матвей Мєховський  та німецький дослідник ХVIII ст. Тунман . Однак, їхні висновки часто зводилися до здогадів і необґрунтованих гіпотез, базованих на чутках і неперевірених даних. 

Наукове осмислення історії ногайців почали історики кінця XVIII – початку XIX ст. В. Н. Татіщев , М. М. Карамзін  в працях з історії Росії. В. Н. Татіщев вважав ногайців монголо-татарами, а твердження М. М. Карамзіна про походження цього народу і його самоназви від імені золотоординського темника Ногая стало панівним в дореволюційній історіографії. 

За першоджерелами досліджував роль ногайців в постзолотоординських державних утвореннях (Кримському, Астраханському, Казанському ханствах) і їхній вплив на регіональні міжнародні відносини В. В. Вельямінов-Зернов . Він переконливо довів значущість і впливовість ногайців у кожній з цих держав. Г. Перетяткович  показав політичну аморфність ногайців і вказав на існування в ногайському етносі ряду локальних етнотериторіальних груп. Він також вважав, що ногайці мали змішане тюрко-татарське походження. В статті російського сходознавця Н. А. Арістова  зазначалося, що ногайці є нащадками тюркських племен євразійського степу і що населення Золотої Орди переважно складалося з ногайців. Однак, ці його припущення не були розвинені в пізнішій історіографії. 

Питанням про перебування ногайців в південноукраїнських степах XVII – XVIII ст. займався А. А. Скальковський . Він хоч і використав архівні матеріали, все ж обмежився викладом фактологічного матеріалу з їхньої історії. В статті А. А. Сергеєва  з історії південноукраїнських ногайців кінця XVIII – XIX ст. зазначалося їхнє тюрко-татарське походження, а в Північне Причорномор’я їх переселив кримський хан Менглі-Гірей. 

Не обходили увагою причорноморських ногайців українські історики М. С. Грушевський, Д. І. Яворницький, Д. І. Багалій у загальних працях з історії України, українського козацтва, колонізації степових територій . Але їх цікавив здебільшого характер ногайсько-українських відносин і причини ногайських нападів на українські землі, а також вплив кочового чинника на виникнення козацтва. 

Загалом, в дореволюційній історіографії сформувалося ставлення до причорноморських ногайців, як до чужого в цьому регіоні елементу, дуже рухливого, не пов’язаного з якоюсь конкретною територією. А їхня історія до ХІХ ст. зображувалась, як перманентні хаотичні переселення окремих ногайських груп. 

З іншого боку, дореволюційні вчені, попри всю фрагментарність і певну безсистемність досліджень історії причорноморських ногайців, сформулювали і поставили перед наукою ряд проблем ногайської історії, а також запропонували шляхи до їхнього розв’язання. 

Радянський дослідник М. Г. Сафаргалієв  тісно пов’язав походження і складання ногайського етносу з розпадом Золотої Орди наприкінці ХIV ст. і виділенням з її складу Мангитського Юрту (Ногайської Орди). Вчений відвів головну роль в етногенезі ногайців потюрченому монгольському племені мангитів і їхньому лідеру еміру Едигею, прізвисько якого “Нокай” (“Собака”) і стало самоназвою його улусних людей. Причорноморських ногайців він вважав нащадками переселенців з Ногайської Орди другої половини XVI ст. 

О. П. Алексєєва  запропонувала вважати остаточне оформлення Ногайської Орди в другій половині XV ст. заключним етапом у формуванні давньоногайської народності. Проте її роздуми щодо ранньої історії ногайців були лише ілюстрацією до питання про появу окремих ногайських груп у північно-західному Кавказі. 

Поряд із дослідженням російсько-ногайських відносин XV – XVIII ст. в монографії Б. А. -Б. Кочекаєва  зроблено ґрунтовний аналіз відносин Ногайської Орди з Кримом і висловлено думку, що ногайський етнос сформувався з “кочових узбеків” Абу-л-хайр хана. Батьківщиною ж ногайців він називав територію межиріччя Уралу та Емби. 

В працях Р. Г. Кузеєва, В. М. Жирмунського обстоювалася думка, що складання ногайського етносу починається в другій половині ХІІІ ст. з племен, які входили в улус темника Ногая . 

Спираючись на ґрунтовний аналіз матеріальної культури ногайців, С. Ш. Гаджиева  висунула думку про походження ногайців від тюркомовних племен Західнотюркського каганату VII ст. 

А. А. Шенніков  спростував версії про походження причорноморських ногайців від переселенців другої половини XVI ст. з Ногайської Орди, племені мангитів і улусників Ногая. Висловив упевненість, що за назвами ногайці, татари Золотої Орди й половці ховається один народ. Дослідженням житла причорноморських ногайців вчений переконливо довів локальну відмінність їх від родичів у Поволжі і на Північному Кавказі. 

Континуітет кочового населення на території Північно-Західного Причорномор’я вивчав А. О. Добролюбський . Спираючись на археологічні матеріали, він