Походження та етнополітичний розвиток причорноморських ногайців в XIII-XVI ст.

Активна діяльність еміра Едигея та Едигеевичівта в Північному Причорномор’ї, розташування тут їхніх улусів, їхня авторитетність серед причорноморських кочовиків свідчать про збереження в межах Дашт-і-Кипчаку єдиної етнічної спільноти. 

У третьому підрозділі “Племінний склад та етнопсихологія ногайців” характеризується родо-племінна структура ногайців, простежується походження окремих її складових частин, аналізуються чинники, які впливали на формування зовнішнього вигляду і психології ногайців. 

В ході дослідження встановлено, що значна частина ногайських родових підрозділів брала ще участь у формуванні кипчако-половецької етнічної спільноти. Поряд з цим відзначається строкатість племінної структури ногайців. В складанні ногайського етносу взяли участь огузо-печенізькі, кипчацькі, східнотюркські і монгольські племена. Жодна з цих етнічних груп не відігравала домінуючої ролі в ногайському етногенезі. 

Існування серед ногайців декількох антропологічних типів також обґрунтовує аморфність і нестійкість етносу на двох перших етапах етногенезу. 

Господарство причорноморських ногайців, хоч і характеризувалося стійкою тенденцією до занять примітивним сезонним землеробством, залишалося скотарсько-кочовим. 

Психологія причорноморських ногайців формувалася під жорстким впливом природно-географічного середовища. Жорстокість і відсутність будь-яких моральних обмежень при нападах на осілих сусідів викликані суворістю їхнього життя. 

У четвертому розділі “Політична і господарська еволюція ногайців у Північному Причорномор’ї в XV – XVI ст. ” характеризується етнічна приналежність кочовиків причорноморських степів після розпаду Золотої Орди, участь ногайців в постзолотоординських політичних структурах та їхні відносини з Кримським ханством. 

Перший підрозділ “Політична еволюція та особливості господарського розвитку причорноморських ногайців” присвячений з’ясуванню місця і ролі ногайців в політичних структурах причорноморських степів кінця XIV – XV ст. 

Чисельні групи улусників Ногая продовжували кочувати в південноукраїнських степах і на початку XIV ст. Не підтвердилася версія про масову міграцію кочового населення Причорномор’я за Волгу після погрому Золотої Орди військами Тимура в 1395 році. В цілому, аналіз джерельних повідомлень про татарське населення південноукраїнських степів дозволяє стверджувати, що останні впродовж XV ст. були відносно густо заселені. 

У дисертації підтверджено штучність середньовічної назви “татари” і доведено, що кочовики північнопричорноморських степів в XV ст. в основному були протоногайцями. 

Причорноморські ногайці були розпорошені по чисельних ордах, які виникли на руїнах золотоординської держави. В підрозділі простежено еволюцію цих політичних утворень та відзначено роль у них ногайських Едигеєвичів. 

В степу Правобережжя Дніпра впродовж усього ХV ст. існувало політичне об’єднання ногайців на чолі з нащадками хана Тохтамиша: улуси Джелал-ад-Діна Тохтамишевича – орда Саід-Ахмеда. В зв’язку з цим висувається і аргументується припущення, що населення цих утворень стало тим підґрунтям, на якому виникла в подальшому Буджацька Орда. 

В другому підрозділі “Ногайці в політичній структурі Кримського ханства та їхні відносини з кримськими татарами” аналізується процес заселення “татарами” Кримського півострова. Відзначається місце ногайців у військово-політичній структурі ханства і їхній вплив на політику ханського уряду. 

Через непридатність Кримського півострова для масштабного кочового скотарства його заселення татарами відбувалося досить повільно і поступово. На момент утворення Кримського ханства питома вага татар на півострові залишалася незначною. Не підтвердилася версія про належність ханству степових територій за межами півострова до кінця XV ст. 

Зростання військово-політичної могутності Кримського ханства на рубежі XV – XV ст. було пов’язане з підкоренням Гіреями причорноморських ногайців. Чисельні ногайці значно вплинули на зміну зовнішньої політики кримського уряду і характеру відносин з осілими народами: від мирних та добросусідських до грабіжницьких і агресивних. Було суттєво загальмовано процес переходу кримськотатарської економіки від сезонного скотарства до землеробської економіки. 

Ногайці, попри відсутність зовнішніх ознак автономного статусу, займали в Криму осібне місце і управлялися власною мангитською елітою, яка стала найвпливовішою при ханському дворі. 

Серед причин постійних нападів ногайців на сусідні народи було невпинне скорочення ареалу їхнього побутування внаслідок землеробської колонізації степу. 

У Висновках узагальнено результати дослідження, основні з яких виносяться на захист: 

проблема походження причорноморських ногайців в історіографії досліджена недостатньо, а наявний комплекс джерел дозволяє дослідити етнополітичний розвиток причорноморських ногайців; 

назва Дашт-і-Кипчак носила політичний характер і вживалася на означення степової території від Дунаю до межиріччя Уралу та Емби; 

в Дашт-і-Кипчаку в XIII ст. тривав процес етнополітичної інтеграції кипчако-половецьких і огузо-печенізьких племен в етнічну спільність, який був ускладнений і уповільнений монголо-кипчацькою війною 1220 – 1242 рр.; 

етнотворчі процеси в Золотій Орді характеризуються багаторівневою структурою і тісно пов’язані з політичними умовами; 

підтверджено, що назва ногайців походить від імені золотоординського темника Ногая, а об’єднання в його улусі кипчако-половецьких, огузо-печенізьких, монгольських і східнотюркських племен започаткувало протоногайський етап ногайського етногенезу, який завершився утворенням наприкінці XV ст. Ногайської Орди; 

кочовики північнопричорноморського степу в ХІV – XV ст. були протоногайцями, але розпорошеність їх між різними ордами не дозволила створити тут власну політичну організацію; 

підкоренням причорноморських ногайців кримські хани значно зміцнили і посилили власне ханство, але при цьому були змушені визнати широку автономію ногайських улусів і миритися зі сваволею та інтересами ногайських мурз в зовнішній політиці, що призвело до конфронтації з сусідніми осілими народами; 

 

 

 

Ногайці в південноукраїнських степах (друга пол. ХІІІ – перша половина ХVII ст.) // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Історія. – К., 1998. – Вип. 38. – С. 34 – 37. 

Проблема ногайців у науковій літературі (історико-філологічний аспект) // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Східні мови і літератури. – К., 1999. – Вип. 2. – С. 70 – 74. 

Етнічні процеси в степах Північного Причорномор’я в ІХ – ХІІІ ст. // Етнічна історія народів Європи: Зб. наук. пр. – К., 1999. – С. 12 – 15. 

До питання про історико-географічне поняття “Дашт-і-Кипчак” // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. – К., 2000. – Вип. 47. – С. 19 – 21. 

 

 

 

Гоман Ю. О. Походження та етнополітичний розвиток причорноморських ногайців в ХІІІ – ХVI ст. – Рукопис. 

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07. 00. 02 – Всесвітня історія. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2002. 

Дисертація присвячена дослідженню походження причорноморських груп ногайців, їхньої етнополітичної еволюції в Північному Причорномор’ї та взаємодії з іншими татарськими народами та державами цього регіону в ХІІІ – ХVI ст. У праці встановлюється тісний зв’язок етногенезу ногайців з територією східноєвропейських степів (Дашт-і-Кипчаком), аналізується етнічне підгрунтя, на якому складався ногайський етнос, підкреслюється важлива роль кипчако-половецьких племен. Уточнено родоплемінний склад ногайців, простежується вплив політичних чинників на етнотворчі процеси в середовищі причорноморських кочовиків. В дослідженні розкрито причини внутрішньої слабкості та аморфності давньоногайської народності та локальні особливості причорноморських ногайців. 

Ключові слова: ногайці, причорноморські ногайці, кипчаки, кочовики, етногенез, Дашт-і-Кипчак, Північне Причорномор’я XIII – XVI ст. 

 

Гоман Ю.А. Происхождение и етно-политическое развитие причерноморских ногайцев в ХІІІ – ХVI веках. – Рукопись. 

Диссертация на соискания ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07. 00. 02 – Всемирная история. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. – Киев, 2002. 

Диссертация посвящена изучению происхождения причерноморских групп ногайцев, их етно-политической эволюции в Северном Причерноморье и взаимодействия с другими татарскими народами и государствами этого региона в ХIII – XVI веках. В исследовании подчеркивается тесная связь этногенеза ногайцев с территорией восточноевропейских степей от Дуная до Эмбы, которая в средневековых источниках получила название Дашт-и-Кипчак. Были проанализированы политические условия и этническая ситуация в Дашт-и-Кипчаке накануне и вовремя монгольского завоевания и выделено формирование здесь в первой половине ХIII века кипчако-половецкой етно-политической общности, племена которой позже стали основой для складывания ногайской народности. В процессе исследования не подтвердилась гипотеза о вытеснении и уничтожении кочевников Причерноморья в ходе миграций сюда новых их групп. 

В работе уточнено время появления ногайцев в Северном Причерноморье и выделено отдельный протоногайский этап ногайского этногенеза. Объединительные процессы в среде протоногайских племен не прекратились и после включения Дашт-и-Кипчака в состав Золотой орды. На определенном этапе ногайцы приняли участие в формировании золотоордынского суперэтноса, который распался с началом политического кризиса в Золотой орде второй половины XIV века. Определена тесная связь этнических процессов в Дашт-и-Кипчаке с политическими условиями. Анализ источников подтвердил мнение о происхождении названия ногайцы от имени золотоордынского темника Ногая. 

Было подтверждено, что большая часть ногайских родов входила в состав еще кипчако-половецкой этнической общности. В формировании ногайского этноса принимали участие огузо-печенежские, кипчацкие, восточнотюркские и монгольские племена. Таким образом, ни одно племя или племенная группа не была основой и ядром ногайского народа. 

В диссертации установлено, что южноукраинские степи на протяжении ХIII – XVI веков были относительно плотно заселены кочевым населением. Был исследован континуитет между населением кипчако-половецкого союза племен и улуса темника Ногая. В связи с этим выдвигается и аргументируется предположение, что начало буджацким татарам было положено остатками населения улусов Джелал-ад-Дина Тохтамышевича и Саид-Ахмеда, которые распались в первой половине XIV века. 

Рост военно-политического могущества Крымского ханства и формирование его внешнеполитической доктрины напрямую зависел от включения в его состав степей Северного Причерноморья населенных ногайцами. 

Ключевые слова: ногайцы, причерноморские ногайцы, кипчаки, кочевники, этногенез, Дашт-и-Кипчак, Северное Причерноморье XIII – XVI вв. 

 

Homan Y. O. The origin and ethnopolitical development of the Black Sea region Nohaytsy in XIII – XVI centuries. – Manuscript. 

The thesis on obtaining candidate’s degree on historical sciences, speciality 07. 00. 02 – World history. – Kyiv National Taras Shevchenko University. – Kyiv, 2002. 

The thesis is devoted to the research of the Black Sea region Nohaytsy’s groups origin, their ethnopolitical evolution in the Northern Black Sea region and interaction with other Tatar peoples and states on this territory in XIII – XVI centuries. A close connection between Nohaytsy’s ethnogenesis and the territory of eastern european steppes (Dasht-i-Kypchak) is established in this work, ethnical basis on which Nohaytsy’s ethnos was composed is analysed, an important role of Kypchak-Polovets tribes is underlined. It is determined the tribal composition of Nohaytsy and retraced the influence of political factors on ethosmaking processes among the Black Sea region nomads. The thesis reveals the reasons of inner weakness and amorphness of the ancient Nohaytsy’s people and local peculiarities of the Black Sea region Nohaytsy. 

Key words: Nohaytsy, the Black Sea region Nohaytsy, Kypchaks, nomads, ethnogenesis, Dasht-i-Kypchak, Northern Black Sea region XIII – XVI centuries.