Політична лояльність як детермінанта забезпечення політичного порядку та стабільності держави

Використовувалися методи етології та біополітики для вивчення проявів політичної лояльності, як типу соціальної поведінки.

Для проведення аналізу розуміння політичного порядку застосовувалися методи етнометодології, теорії політичного реалізму та структурно-функціонального аналізу. Зокрема, використано ряд положень структурно-функціонального аналізу: про суспільство як систему функціонально спеціалізованих інститутів, різноманітні зв'язки між якими забезпечують цілісність суспільного організму; про фактори, що забезпечують соціально-політичний порядок; про культурно-ціннісну систему; про політичні дію та її структурні елементи (цілі, засоби, умови та норми).

Використано метод тлумачення норм законодавства для соціально-правового аналізу норм Конституції України та норм кримінального та адміністративного законодавства.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційна робота є одним з перших в українській політології теоретичним дослідженням впливу лояльного відношення громадян на діяльність державної влади. Наукова новизна полягає, зокрема, у таких положеннях та висновках дисертаційного дослідження:

уперше:

запропоновано форми політичної лояльності як типу соціальної поведiнки: поступливо-компромiсна лояльність, вiдгороджена, потенцiальна, негативiстська та агресивно-руйнiвна;

запропоновано й обґрунтовано використання підходів та методів етології та біополітики для вивчення лояльної (неагоністичної) політичної поведінки. Таким чином, лояльна форма поведінки – це неагоністичні відносини, які створюють біосоціальну та біополітичну системи взаємодії між індивідами (групами);

визначено, що агоністична політична поведінка включає такі форми, які пов'язані з конфліктами між живими організмами: агресію, ізоляцію, підпорядкування; неагоністична, тобто лояльна проявляється в афіліації, кооперації, а також соціальному полегшенні та імітації;

формуються найбільш фундаментальні основи політичного порядку шляхом визначення специфічних етнометодологічних ознак політичної діяльності, яка виступає ординарною; організованою або локально, або природно, та рефлексивною;

уточнено:

політологічне розуміння терміну лояльність на основі аналізу його природи та змісту. В даному випадку слід використовувати термін “політична лояльність”, під яким розуміється певний тип політичної поведінки, який формується в процесі здійснення владою (державною або політичною) своїх функцій;

сфери життєдіяльності суспільства та напрямки діяльності державної влади, для характеристики яких, можливим є застосування терміну “політична лояльність”;

фактори, що сприяють формуванню відповідного рівня політичної лояльності у громадян;

способи вираження політичної лояльності в системі владних відносин, ті або інші дії в рамках вираження лояльності носять соціальний характер і відповідно є типом соціальної поведінки, що проявляється в системі владних відносин. Це можуть бути як активні так і пасивні способи вираження, але вони повинні бути направлені на дії політичної влади;

дістало подальший розвиток:

обґрунтування необхідності високого рівня політичної соціалізації особистості, відповідно до пануючого в суспільстві світогляду, менталітету, визначених норм політичної поведінки, освіти, культури та традицій, у зв’язку з тим, що політична поведінка громадян по відношенню до держави повинна бути обов’язково усвідомленою та виваженою, що дає можливість громадянину самостійно здійснювати політичний вибір щодо політичного курсу та стратегії державної влади. Саме ця самостійність і є фактором забезпечення легітимності влади та устрою;

визначення шляхів підтримки та забезпечення політичного порядку та стабільності в державі, одним з яких є застосування функцій політичної лояльності, основою яких є такі суспільні інститути як мораль, право, відповідальність, змістовний духовний світ людини, освіта та виховання;

аргументація застосовування в сучасному політичному процесі в Україні такої функції політичної лояльності як консолідуюча, яка є найбільш важливою задля поєднання українського народу та припинення безпідставної ворожнечі. Для цього необхідно створення відповідної та виваженої національної ідеї, налаштування громадян країни на неагресивний (але не пасивний) тип політичної поведінки, що є можливим лише у разі наявності у громадян світогляду відповідного напрямку, високого рівня політичної та правової свідомості, культури та самоідентифікації.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані:

для більш глибокого осмислення політичних процесів, зв’язків та відносин, що виникають та формуються в політичній системі України;

для удосконалення формату взаємовідносин між громадянами та державою (представниками державної влади);

для формування свідомої мотивації у членів суспільства, направленої на підвищення політичної культури, політичної свідомості як суб’єктів, так і об’єктів політичного процесу;

в навчальному процесі при викладанні курсів з політології, соціології, політичної психології, спецкурсів у вищих навчальних закладах, наприклад, таких як “Конфліктологія”, “Форми участі у політичному процесі”, “Політична поведінка”, “Політична культура”, “Формування громадянського суспільства” та ін.

Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри соціальних теорій Одеської національної юридичної академії.

Теоретико-методологічні положення та ідеї, що розвиваються у дисертаційному дослідженні, доповідалися й обговорювалися на міжнародних, всеукраїнських та регіональних наукових, науково-практичних конференціях, семінарах, круглих столах: “Альтернативні моделі розвитку суспільства. Третя світова теорія” (м. Сімферополь, 2004 р., “Управління адміністративно-політичною діяльністю у сфері захисту прав і свобод громадян та забезпечення правопорядку” (м. Одеса, 2005 р.), “Україна в системі сучасних цивілізацій: трансформації держави і громадянського суспільства (Одеса, 2006 р.).

Публікації. Основні ідеї, положення та висновки дисертаційного дослідження викладені автором у 6 публікаціях, 4 з яких надруковані в виданнях, затверджених ВАК України фаховими з політології.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, 3 розділів, 6 підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи складає 186 сторінок. Список використаних джерел містить 234 найменування (20 сторінок).

 

 

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, розкрито зв'язок роботи з відповідними науковими програмами