Політична лояльність як детермінанта забезпечення політичного порядку та стабільності держави

Акцентується увага на тому, що збереження політичного порядку забезпечується відтворенням певних властивостей або елементів політичної системи, баланс яких, у випадку їх оптимальної конфігурації й співвідношення, приводить до стану політичної стабільності (або кризи та конфліктів) Саме в термінах стабільність, порядок, хаос, анархія, нестійкість та інш. інтерпретуються розходження між еволюцією політичного порядку, який поступово реформується в найбільш розвинених країнах, і швидкому розвитку політичних систем, що інколи призводе до їх розпаду, переворотів та революцій.

Тобто, для українського суспільства найбільш придатним та реальним є еволюційний спосіб зміни типу політичного режиму та форми державного устрою, тому, що сучасний етап вже не вимагає революційних ідей та кризисних політичних менеджерів – політична ситуація є досить стабільною та стійкою, зокрема, завдяки, вже сформованому, певному рівню політичної лояльності українських громадян.

У підрозділі 3.2 “Політико-правова регламентація політичної лояльності” з погляду проблеми політичної лояльності, аналізуються норми Конституції Україні та Кримінального Кодексу України. Визначається, що визнання, дотримання та захист прав і свобод людини – це є обов'язок держави, який створює одну з важливих умов для відповідного лояльного відношення з боку громадян стосовно держави та його інститутів. Зазначено, що більша орієнтованість на права громадян, на свободу особи, на систему реального правового забезпечення рівності й справедливості, помітне збагачення й зміцнення правового статусу особистості характеризує чинну Конституцію України.

Перетворення, що відбуваються в українському законодавстві, в сукупності ведуть до поступової зміни нормативності правового регулювання поведінки особистості, надають більш різноманітні можливості для вільного, ініціативного, творчого самовираження, що не може не позначатися позитивним чином на формуванні лояльного відношення з боку громадян до держави та її інститутів. Але, при цьому, Конституція України передбачає, що поряд з розширенням прав і свобод громадян, ступінь відповідальності як кримінально-правового, так і морально-політичного характеру, спрямовані на припинення крайніх проявів політичної нелояльності, що виражаються в злочинах проти державної влади й, у першу чергу, проти основ конституційного устрою та безпеки держави.

У разі порушення основ державного устрою та безпеки держави застосовуються засоби примусу. Тут аналізуються правові підстави настання кримінальної, політичної, конституційної відповідальності.

Акцентується увага на тому, що також в цьому процесі слід враховувати присутність в суспільстві правового інфантилізму та нігілізму, які є істотною перешкодою на шляху становлення та утвердження громадянського суспільства. Ці фактори безпосередньо сприяють бездержавності та формуванню стійкого почуття підлеглості та підкорення, у громадян виникає почуття безвідповідальності та байдужості, а це відповідно сприяє виникненню все нових форм нелояльного поводження, скоєння злочинів в цьому напрямку та ін.

У висновках викладаються основні результати і підсумки дисертаційної роботи, які були отримані в ході дослідження.

Політична лояльність є формою соціальної поведінки. Під політичною лояльністю слід розуміти визнання громадянином чинних законів, перебування в межах законності, в чинному “правовому полі”, вміння дотримуватися встановлених норм, правил, вимог та настанов влади. Це здатність громадянина до самоорганізації через підпорядкування своєї поведінки чинним законам держави. Лояльність, одночасно є елементом культури, є показником громадянськості та визначається рівнем правосвідомості людей – їх розумінням соціально-політичної реальності.

Аналіз лояльної (неагоністичної) політичної поведінки підходів та методів етології та біополітики, показав, що ці відносини можливо розглядати як біосоціальну систему взаємодії між організмами. До найбільш важливих форм такої поведінки належать афіліація та кооперація. Афіліація має як позитивне (афіліація як фактор консолідації групи, основа для соціальних технологій), так і негативне (афіліація як фактор, що сприяє націоналізму, неприйняттю “чужих”) біополітичне значення. Кооперація пом'якшує твердість ієрархічних структур, та набуває форми спільної діяльності та колективного розвитку. Саме ці форми поведінки і відповідають за підтримку стабільності біосоціальної системи. В аспекті політичної лояльної поведінки в етології й біополітиці розглядається характерна для людини здатність грати. Гра, навіть якщо вона включає в себе ритуалізовані й пом'якшені елементи агоністичної поведінки, чітко відрізняється від справжнього конфлікту й звичайно стимулює собою інші форми лояльної, а не агоністичної поведінки. Біополітичний потенціал ігрової поведінки ще не повною мірою оцінений. Визначено, що політичним системам ще слід дослідити, коли, у яких випадках і за якими правилами справжні конфлікти могли б бути замінені грою в конфлікт. З точки зору біополітики важливим є те, що деякі політичні міждержавні й міжетнічні конфлікти могли б бути пом'якшені створенням буферних зон взаємного контакту. Тобто з точки зору біополітики політична поведінка поділяється на агоністичну, яка включає такі форми поведінки, які пов'язані з конфліктами між живими організмами: агресію, ізоляцію, підпорядкування та неагоністичну, тобто лояльну: це афіліація, кооперація, а також соціальне полегшення й імітація.

Міра довіри громадян до влади залежить сьогодні від того, наскільки демократичним є визначене й дотримуване державою співвідношення обов'язків та прав і свобод громадян. Така діяльність особливо важлива у разі, коли утворення держави співпало з утвердженням національної незалежності,