Поняття про політичну свідомість та її рівні

Як форма свідомості громадська думка – більшою мірою продукт емоційної, ніж раціонально-пізнавальної діяльності. Вона виникає не на основі ретельної інтелектуальної роботи і дослідного підтвердження уявлень, що складаються, а в результаті цілеспрямованого впливу, головним чином, засобів масової інформації на емоційну сферу людей. Тому громадська думка дуже часто спотворено тлумачить політичні явища або просто виступає як упередження людей, які непохитно впевнені в своїй правоті.

Незважаючи на цю властивість громадської думки, політичне життя без неї неможливе. Вона є політичним змістом колективної волі і необхідним елементом функціонування політичної системи. Від того, куди спрямована громадська думка, значною мірою, залежить успіх зусиль правлячої політичної групи, з досягнення поставлених цілей. Саме тому в усіх державах різноманітні політичні сили зацікавлені у впливі на органи, що формують громадську думку: пресу, радіо, телебачення. Засоби масової інформації дуже часто називають четвертою владою, бо їм належить вирішальна роль у формуванні громадської думки, що дуже важливо для забезпечення успіху тієї або іншої політичної сили.

Щоденну політичну свідомість інколи ототожнюють з масовою свідомістю. Це не зовсім правильно. Поняття «щоденна свідомість» і «масова свідомість» висвітлюють різні грані суспільної свідомості. Вони розрізняються за носіями і змістом.

Щоденна політична свідомість має конкретних постійних носіїв – індивіди, соціальні групи і спільноти; характеризується відносно тривалими рисами.

Зміст і функціональні властивості масової свідомості зумовлені особливою природою її носія – маси.

Маса – особлива спільність, не тотожна ані народу, ані соціальній групі, ані класу. В літературі терміном «маса» прийнято зазначити виниклу за тими або іншими причинами, невизначену в кількісному і якісному відношенні, різнорідну за своїм складом, не оформлену в структуровану цілісність безліч людей.

Така спільність також виробляє свої уявлення про навколишню соціальну дійсність і виступає носієм специфічної форми суспільної свідомості – масової.

Із змістовної точки зору в масовій свідомості відбиваються знання, уявлення, норми, цінності, що поділяються виниклою за тими або іншими обставинами сукупністю індивідів. Вона є результатом спільного сприйняття в процесі безпосереднього і опосередкованого спілкування людей інформації про події, що відбуваються, процеси, явища соціально-політичного життя. Більшість дослідників вказують на наявність у масовій свідомості таких рис, як нестійкість, ірраціоналізм, алогізм, відсутність здорового глузду, функціонування в режимі підсвідомості. Природа і властивості масової свідомості погано піддаються фіксації і опису.

Емпіричний рівень політичної свідомості – більш-менш усвідомлена сума спостережень про явища і процеси політичного життя, що виникають у її учасників. Цей рівень формується на грунті практичного повсякденного досвіду людей. На відміну від щоденного емпіричний рівень свідомості характеризується більшої визначеністю і предметністю уявлень про соціально-політичні процеси.

Між емпіричним і щоденним рівнями політичної свідомості існує чимало загальних рис. їм обом притаманні яскраво виражені психологічні риси: почуття, настрої, імпульсивність, емоційне сприйняття політичних подій, що відбуваються. Психологічний компонент політичної свідомості особливо сильно виявляється в періоди політичної нестабільності, кризових ситуаціях, перехідні періоди суспільного розвитку.

Теоретичний рівень політичної свідомості – найбільш високий східець у пізнанні політичної дійсності. Це система поглядів і ідей, вироблених на основі наукового осмислення всієї сукупності соціально-політичних відносин.

Теоретичний рівень політичної свідомості містить у собі більш-менш цілісне уявлення про закономірні, істотні зв'язки і відношення соціально-політичної дійсності.

На теоретичному рівні зміст політичної свідомості закріплюється в формі наукових понять і категорій, а також соціально-політичних теорій, вчень, концепцій і доктрин. Що вони собою представляють?

Теорія (від гр. teoria – спостереження, дослідження). У широкому сенсі це комплекс вірогідних уявлень і принципів, що пояснюють будь-які явища. В вузькому сенсі – вища, обгрунтована, логічно незаперечна система знання, що дає цілісне уявлення про істотні властивості, закономірності, причинно-наслідкові зв'язки, що визначають характер функціонування і розвиток певної області реальності.

Політична теорія – найбільш цілісне, вірогідне знання, що розвивається, про істотні зв'язки і закономірності, притаманні політичній дійсності.

Розвинена політична теорія (наука) – не просто механічна сума знань про політичні процеси і явища, вона містить у собі певний механізм побудови цього знання, що розкриває логічну залежність одних його елементів від інших.

Сформована на основі суспільної практики, політична теорія є найбільш досконалою формою наукового обгрунтування практичної політичної діяльності.

Таким внутрішньо систематизованим знанням про політичну дійсність і є політологія як наукова і навчальна дисципліна.

Політичні вчення, концепції і доктрини є у порівнянні з теорією більш вузькими і менш глибокими за рівнем узагальнення формами відбиття політичної дійсності.

Політична концепція (від лат. cancepcio – розуміння, система) – певний засіб розуміння будь-якого політичного явища або процесу, основна точка зору на те або інше питання суспільного життя.

Соціально-політичне вчення – сукупність теоретичних положень про будь-яку область явищ соціально-політичної дійсності. У деяких випадках вченням називають систему соціально-політичних переконань того або іншого мислителя.

Політична доктрина (лат. doktrina – вчення) найчастіше виступає як більш-менш послідовно викладена концепція, сукупність взаємоузгоджених принципів підходу до розгляду політичних явищ і організації політичної діяльності. Доктрина часто є засобом боротьби за владу.