Поняття про політичну свідомість та її рівні

 

У змістовному відношенні політична свідомість містить у собі також ідеї і уявлення, в яких різноманітні групи людей усвідомлюють свої політичні інтереси і спрямування. Цей елемент політичної свідомості прийнято називати політичною ідеологією.

Термін ідеологія (від гр. idea – думка, задум і logos – слово, поняття) в самому широкому сенсі позначає систему поглядів і ідей, в яких усвідомлюються і оцінюються відношення людей до дійсності і один до одного, соціальні проблеми і конфлікти, а також містяться цілі соціальної діяльності. Поняття «політична ідеологія» має більш вузький і специфічний сенс.

Політична ідеологія – відносно систематизована сукупність понять, ідей і уявлень, в яких суб'єкти політичних відносин – індивіди, соціальні групи, класи, нації, суспільство – усвідомлюють свої політичні інтереси і якими вони виправдовують свої політичні спрямування.

Коротше кажучи, політична ідеологія – доктрина, що обгрунтовує зазіхання будь-якої групи на владу або її використання та передбачає ту або іншу стратегію політичних дій.

На відміну від науки, завданням якої є пошук істини, функції ідеології, передусім, зводяться до оволодіння масовою політичною свідомістю населення.

Ідеологія і наука тісно взаємопов'язані, і цей зв'язок визначається конкретно-історичними і соціальними чинниками, місцем і роллю будь-якої соціальної групи в суспільному розвиткові.

Відповідність інтересів соціальної спрямованості суспільного розвитку виявляється більшою або меншою мірою науковості ідеології, яку вона підтримує.

Коли ж ці інтереси постають у протиріччя з потребами подальшого розвитку суспільства – ідеологія, соціальні групи або спільності відходять від реальної дійсності, перетворюються в хибну свідомість і породжують соціальну міфологію.

Поняття «тип політичної свідомості» використовується для характеристики істотних особливостей віддзеркалення в свідомості різноманітних категорій людей політичних явищ і пов'язаною з цією своєрідністю їхнього відношення до політичної дійсності.

Така своєрідність закріплюється в політичних позиціях, які займають різноманітні суб'єкти суспільних відносин і які виявляються в тяжінні до специфічної або постійної політичної поведінки.

Єдиний засіб виявити особливості політичної свідомості людей – аналіз їхньої реальної політичної поведінки.

 

 

Політичну свідомість людей можна класифікувати за різноманітними підставами. Найчастіше проводиться типологізація за такими підставами:

за прихильністю людей до тих або інших суспільних ідеалів і цінностей (ліберальна, що висуває як пріоритет у політиці принцип свободи індивіда, консервативна – спрямована на збереження традиційних суспільних устоїв і цінностей, соціалістична – що орієнтується на пріоритет в політиці принципів колективізму, соціальної рівності і справедливості, інтернаціоналістська – спрямована на реалізацію, в першу чергу, загальних інтересів і цілей народів, націоналістична – відокремлювальною рисою якої є переконання у вищості однієї нації над іншими) ;

за характером відношення суб'єкта соціальної дії до держави як політичного інституту (етатистський тип політичної свідомості – що орієнтується на активну участь держави в суспільних процесах, в тому числі і в сфері економіки; анархістський тип, для якого характерна орієнтація на позадержавне регулювання суспільних процесів і, передусім, у сфері матеріального виробництва) ;

за прихильністю суб'єктів політики до тих або інших форм політичного влаштування суспільства можна виділити демократичний, авторитарний і тоталітарний типи політичної свідомості;

за соціально-класовим складом учасників політики (буржуазна, дрібнобуржуазна, пролетарська).

в залежності від орієнтації на той або інший характер соціальної діяльності суб'єкта політична свідомість може бути консервативною (орієнтованою на збереження колишніх суспільних порядків), радикальною (орієнтованою на докорінні, рішучі перетворення), реформістською (орієнтованою на здійснення соціальних перетворень шляхом реформ).

 

У найзагальнішому вигляді свідомість означає вищий рівень духовної активності людини як соціального суб'єкта. Різноманітні філософські напрямки розглядають природу свідомості по-різному. Наприклад, ідеалізм виходить з того, що свідомість розвивається стихійно і може бути зрозуміла тільки самій собі. Діалектико-матеріалістичне вчення виходить з того, що неможливо аналізувати свідомість ізольовано від явищ суспільного життя, оскільки свідомість – властивість високоорганізованої матерії – мозку і виступає як усвідомлене буття, суб'єктивний образ об'єктивного світу. Соціологія вважає, що свідомість виступає, передусім, як відображення в духовному житті людей їхнього суспільного буття, інтересів і уявлень різноманітних соціальних верств, класів, націй і суспільства в цілому.

Політика і політичні відношення є частиною суспільного буття. Отже, і політична свідомість виступає як відбиття в духовному житті людей їхнього політичного буття. При цьому політична свідомість обов'язково є атрибутом політичної дії, її неодмінним елементом.

Оскільки головним питанням відношень людей в політичній сфері є питання про державну владу, то воно ж займає головне місце і в структурі політичної свідомості. Без його виявлення не може бути й мови про свідому участь у політиці.

Не менш важливе місце в політичній свідомості займає проблема політичних інтересів людей, які виступають мотивами, що спонукають до політичних дії.

Політична свідомість містить у собі все відбите соціальне буття, оскільки об'єктом політичної діяльності є всі сфери суспільного життя.

За своїм змістом політична свідомість охоплює всі уявлення людей, що опосередковують їхні об'єктивні зв'язки як з інститутами влади, так і між собою з приводу участі в управлінні справами держави і суспільства.

Визначення політичної свідомості як віддзеркалення політичної дійсності зовсім не означає, що воно є пасивним елементом політичного процесу. Навпаки, воно виступає як активний початок у політиці і навіть може випереджати суспільну практику й прогнозувати розвиток подій і завдяки цьому стимулювати політичну діяльність.

Політична свідомість та політична культура є одним з найважливіших складових політичного життя, що визначають його зміст та напрямки розвитку. Кожне суспільство має свої специфічні риси політичної свідомості та політичної культури. Однак дар проведення детального аналізу можна застосувати «чисті» типи, які узагальнюють політично-культурні якості суспільств за різними критеріями, розподіляють різні рівні політичної свідомості.

Саме аналіз політичної свідомості та політичної культури дає нам змогу зрозуміти, чому окремі соціальні групи і, навіть, цілі народи ведуть себе по-різному в однакових політичних умовах, по-різному оцінюють одні і ті ж явища політичного життя. У цих феноменах втілюється зв'язок поколінь, вплив традиції. Завдяки ним людина входить до суспільного та політичного життя, бере участь у суспільній взаємодії. Отже, політична свідомість та політична культура несуть велике функціональне навантаження.

Курс політології якраз і спрямований на формування у студентів знань про політичне життя, основи політичної впливовості та активної громадянської позиції, без чого неможливе ні створення стабільного демократичного суспільства, ні розробка новітньої ідеї українського державотворення.

 

 

Основи політології курс лекцій / Під ред. проф. Н. І. Сазонова. – Харків, 199З – С. 311 – 339.

Алмонд Г. А., Верба С. Гражданская культура и стабильность демократии // Полис. – 1992. – № 4.

Баталов Э. Я. Политическая культура современного американского общества. – М. : Наука. 1990. – 256 с.

Вебер М. Протестанская этика и дух капитализма / Избр. произв. – М. : Прогрес, 1990. – С. 60 – 273.

Гавриленко І. Чи потрібна державі ідеологія // Віче. – 1996. – №4. – С. 46 – 53.

Гаджиев К. С. Политическая культура: концептуальний аспект // Полис. – 1991 – № 6. – С. 22 – 34.

Донченко О. Концепція соціетальної психіки суспільства. Стаття друга: Соціетальні стани і процесси // Філософія і соціологічна думка. – 1994. – № 3 – 4. – С. 36 – 73.

Фарукшин М. Х. Политическая культура общества / Соц. -полит. науки. – 1991. – № 4. – С. 103 – 112.

Щегорцев В. А. Политическая культура: модели и реальности. – М., 1990.

Основи політології. Стислий словник термінів і понять. – М., 1993.

Основи политической науки. Учеб. пособие / Под ред. проф. В. П. Пугачева. – М., 1993. – № 2.