Поняття психологічної задачі та психологічної допомоги

Тому предметом нашого дослідження виступає вивчення динаміки розвитку й умов формування імовірностного мислення на основних етапах професійної підготовки студентів-психологів.

Методологічною основою теорії прогнозування і теорії ІМ є визнання здатності людського мозку до випередженого відбиття. Аналіз філософської літератури (І. В. Бестужев-Лада, В. Г. Виноградов, М. Л. Лєзгіна, В. О. Лисичкін, А. Г. Нікітіна та ін.) показав, що здійснення передбачення є розумова діяльність. Прогнозування є пізнавальний процес, результатом якого є відбиток майбутнього у формі нового оцінного знання про перспективи розвитки станів об'єктів, явищ на основі аналогій, «екстраполяції закономірностей» і побудови моделей по зв'язку їх із минулим і справжнім.

Дослідження А. В. Брушлинського і його співробітників показали, що побудова моделі майбутнього рішення або способу мають місце при роботі над будь-яким розумовим завданням. Одночасно з фактами, що характеризують мислення як прогнозування, були отримані результати про те, що прогнозування виявляється регулятором розумового пошуку, оскільки через нього у людини формується пізнавальна мотивація (спрямованість на передбачення строго визначених властивостей об'єкту, який пізнається і способів його пізнання).

Психологи під керівництвом Л. А. Регуш з'ясували, що операційний склад прогностичної діяльності складається з розумових дій по відновленню причинно-наслідкових зв'язків, реконструкції і перетворенню уявлень, висуванню й аналізу гіпотез, плануванню. Причина завжди звернена до минулого, а наслідок – до майбутнього. Саме завдяки активному, цілеспрямованому перетворенню знань про минуле і можливо одержати нове знання – знання майбутнього. Висування й аналіз гіпотез уже містить у собі певний рівень знань про минуле – об'єктивну істину, і знання, що не має достовірного пояснення. «Гіпотеза як форма пізнання майбутнього найбільш повно і точно відбиває специфіку майбутнього, з огляду на його відносну вірогідність, імовірний характер, різну перспективність». План є сполучною ланкою між одержанням інформації про майбутнє і включенням цієї інформації в організацію діяльності і керування нею.

Виділені шляхом факторного аналізу чотири чинники структури здатності прогнозування дозволяють описати «ядро» цієї здатності, що складають аналітичність, глибина, усвідомленість, гнучкість, перспективність, доказовість мислення, тобто основні якості розумових процесів.

Б. Г. Ананьєв, В. В. Давидов, А. Н. Леонтьєв та ін. вважають, що тільки під впливом теорії імовірностей мислення в психології почали розуміти як імовірностний процес, що значно розширило межі його дослідження. Такої думки дотримується й О. К. Тихомиров, відзначаючи, що саме «ймовірна характеристика структури завдання і ходу її вирішення відкриває нові можливості в області дослідження психології мислення». Мислення як реальний процес при вирішенні будь-якого розумового завдання, за А. В. Брушлинським, невід’ємно містить у собі процес прогнозування суб'єктом майбутнього рішення. Ю. Козелецький при аналізі вирішення досліджуваними децизійних проблем (проблем прийняття рішень) виявив, що успішність їхнього рішення залежить насамперед від розумових процесів імовірного характеру. При цьому не заперечується роль логічного мислення, а лише підкреслюється деяка диференціація, перерозподіл домінації логіки й імовірностного мислення в залежності від характеру діяльності. У теорії прийняття рішень виділені мисленеві стратегії «рівних шансів», «різних шансів», «феномен обробки інформації на користь прийнятої гіпотези», що розглядаються як неправильні рішення задач імовірностного типу.

Таким чином, вводячи слід за А. А. Боричевим, Ю. Козелецьким, Л. О. Регуш та ін. термін «імовірностне мислення», ми підкреслюємо необхідність дослідження процесу структурування, переробки й організації імовірної інформації шляхом екстраполяції її в майбутнє для одержання знань у сучасний період.. Вирішення складних, неоднозначних завдань вимагає включення особливого роду пізнавальної активності людини – імовірностного структурування. Саме здатність до структурування, упорядкуванню й організації складної, невизначеної ситуації є основою імовірностного мислення.

Пошук адекватного інструмента дозволив відібрати для дослідження імовірностні й прогностичні задаі. Описуючи задачі в термінології Г. О. Балла, ми визначаємо їх як мисленеві задачі з невизначеною умовою, принципово вирішувані, коли знаходження потрібного можливо, причому, може бути знайдена безліч припустимих результатів рішення. До першої групи задач пред'являлися наступні вимоги: інформації, що міститься в умові задачі, не повинно бути досить для визначеної однозначної відповіді. Дослідженому необхідно оцінити невизначеність умов й імовірностний характер передбачуваних подій через висування декількох варіантів рішення. У процесі вирішення прогностичних задач повинні виявлятися якості мислення, що визначають успішність прогнозування. Утримування відібраних задач моделює ситуації професійної діяльності психолога. Умова прогностичних задач повинна містити необхідні, але недостатні дані для одержання прогнозу, що припускає «привнесення даних». У задачі відбиваються ті відношення між даними і потрібним, що мають імовірний характер, і тим самим моделюється імовірностний характер майбутнього. Умова і питання задачі не повинні строго регламентувати напрямки пошуку при її рішенні, тобто не мати алгоритму.

Теоретична модель методу діагностики імовірностного мислення включає, таким чином,