Поняття психологічної задачі та психологічної допомоги

Психопатії істеричного типу (істеричні розлади особистості). З безлічі ознак, властивих істеричної психопатії, основним є егоцентризм, прагнення здаватися у власних очах і очах навколишньою значною особистістю, що об'єктивно не відповідає реальним даним. Бажання привернути до себе увагу проявляється в театральності, демонстративності, позерстві. Вони постійно прагнуть бути в центрі уваги, тому емоційно оживлені, здатні до наслідування, фантазування. У відповідь на несприятливі ситуації вони дають бурхливі афективні реакції з риданнями, виразною жестикуляцією, «розігруванням» певних сцен, які закінчуються нерідко істеричними припадками, биттям посуду, погрозами самогубства. Однак щирі спроби самогубства в них рідкі й мають місце в тих випадках, коли не повністю оцінюється реальна ситуація. Прояву істеричних психопатій в одних випадках більше складні й характеризуються яскравими поліморфними фантазіями, зміненим поданням про реальну обстановку й своє місце в ній, появою яскраво пофарбованих бачень, у яких відбита психогенна ситуація. В інших випадках істеричні розлади більш елементарні й виражаються істеричними паралічами, парезами, що зненацька з'являється почутті ядухи («грудка в горлі»), сліпоті, глухоті, розладах ходи, істеричними припадками.

Психопатичні особистості астенічного кола характеризуються непевністю в собі й своїх учинках, схильністю до постійного самоаналізу й самоконтролю, підвищеної ранимості, боязкістю. Їхня непевність у собі часом здобуває характер нав'язливих сумнівів і підозр. Вони постійно перевіряють завершеність своїх дій; чи закрили двері, своєчасність виконаної роботи і її якість, переживають тривогу не спізнитися на роботу або на зустріч зі знайомими. Психастенік завжди й усьому сумнівається, йому важко прийняти яке-небудь рішення, але якщо воно прийнято, знову виникають тривожні побоювання в правильності його, можливості перетворити це рішення в життя, тому він постійно зайнятий міркуваннями про сформовану ситуацію, завжди незадоволений собою. Цим особам постійно властиве почуття тривоги, по найменшому соматичному неблагополуччю виникають іпохондричні переживання з переоцінкою ознак розладу здоров'я. Разом з тим при виконанні будь-якої роботи психастенік надзвичайно ретельний, скрупульозний, обов'язковий і педантичний. Того ж він жадає від близьких і товаришів по службі, чим викликає нерідко їхнє негативне відношення до себе. Разом з тим психастеніки у силу наявності постійних сумнівів нездатні до тривалої напруги, не завжди продуктивні у виробничій діяльності. Вони схильні до широкого спілкування, присвячуючи знайомих у коло своїх сумнівів і побоювань. Психастеніки погано переносять нові ситуації, у яких у них наступає ламання стереотипів поводження, підсилюються нав'язливі сумніви, підвищена чутливість. Вони стають розгубленими, малопродуктивними в роботі. У конфліктній ситуації такі особистості боязкі, соромливі, нерішучі. Однак при індивідуально психотравмуючих обставинах вони можуть давати виражені афективні реакції із агресивністю, що виглядає як певний дисонанс із основними особистісними формами поводження.

Основною рисою параноїчних психопатів є схильність до утворення над цінних ідей, що роблять вплив на їхнє поводження. Надцінні ідеї – це комплекс афективно пофарбованих подань, що виникли внаслідок реальних обставин, що здобувають у свідомості хворих домінуюче, не відповідному щирому значенню, місце. Надцінні ідеї на відміну від маревних тісно пов'язані з реальними подіями й більше конкретні по змісту. Однак основна оцінка сформованої ситуації підлегла афективній логіці, аналіз її суб'єктивний, судження помилкові, корекції вони не піддаються.

Шляхи формування психопатії неоднозначні. Виділяють кілька варіантів становлення розладів у психопатичних особистостей з перевагою в пубертатному періоді астенічних, сенситивних, істеричних рис характеру.

У цих хворих ще задовго до виникнення розладів відзначається особливий склад особистості. З дитинства їм властиві афективні порушення, запальність, дратівливість, схильність подовгу застрявати на негативних переживаннях, завзято фіксувати на них свою увагу. Багато хто з них характеризуються навколишніми як люди з підвищеним почуттям справедливості, не позбавлені акуратності й сумлінності, зайвій прямолінійності в судженнях; відрізняються вони рішучістю, прагненням до незалежності, переоцінкою своїх достоїнств.

Динаміка психопатій (розладів особистості) принципово відрізняється від плину психічних захворювань, при яких зміни клінічної картини визначаються стадіями й формами перебігу хвороби. При психопатіях основним є чутливість особистості до зовнішніх психогенних і стресових факторів, і також залежність проявів особистісних аномалій від вікових кризів. Тому періодами підвищеного ризику загострення й більше яскравого виявлення патологічних особливостей є пубертатний і клімактеричний періоди.

Перш за все, нагадаємо, що таке «акцентуація характеру» (від лат. accentus – наголос). Цей термін означає надмірне посилення окремих рис характеру, що виявляється у вибірковій вразливості особистості до деяких видів впливу (важкі переживання, надзвичайні нервово-психічні навантаження тощо) при добрій і навіть підвищеній стійкості до інших. Кожен, як то кажуть, втрачає глузд по-своєму. Навіть якщо йдеться про локальні й цілком життєві масштаби.

Акцентуація сама по собі – ще не патологія. Проста її наявність створює те, що прийнято визначати як «яскраву» особистість. У будь-якій сфері діяльності безперечно потрібні неординарні індивідуальності з родзинкою, та будь-який роботодавець має право поцікавитися справжнім смаком такої «начинки». І тут ніяк не обійтися без знання класифікації психологічних типів.

Деякі риси характеру можуть бути розвинуті надміру, і це призводить до формування так званих акцентуйованих рис характеру. Акцентуації характеру – це крайні варіанти норми характеру як результат підсилення його окремих рис. Акцентуації характеру можуть спричинювати неадекватні дії, вчинки