Поняття психологічної задачі та психологічної допомоги

На другому курсі відсоток студентів, які цілком не виконали задачі імовірностного типу знижується до 36. Основна стратегія, яка використовувалася – оцінка імовірності альтернатив як «рівні шанси» без яких-небудь об'єктивних підстав також приводить студентів до помилкового рішення. Однак, уже 20% випробуваних справляються з усім набором імовірностних задач. Відмічено і ріст успішності вирішення прогностичних завдань. Це пояснюється більш високим рівнем розвитку таких якостей мислення як аналітичність, гнучкість, перспективність і доказовість. Студенти цієї групи здатні до встановлення причинно-наслідкових зв'язків і гіпотез на основі аналізу вимог умов, до послідовного розвитку 3-4 асоціацій, установленню поодиноких, але вже далеких наслідків, до обґрунтування ряду фактів.

На цьому етапі профпідготовки крім вищезазначеного напрямку корекційної роботи можна в якості тренування пропонувати для розв’язання весь блок задач на педагогічне прогнозування і декілька задач імовірностного типу середньої складності.

Досліджувані заключного етапу профпідготовки виявилися найбільш успішними у вирішенні імовірностних задач. 28% студентів справляються з усім набором задач цього типу і тільки 20% не вирішили жодної з задач. Рішення випробуваних цієї групи відрізняється від рішення першокурсників тим, що прийнята гіпотеза не є вже довільним допущенням, а обґрунтовується рядом фактів. Виявлено якісні зміни в розвитку розумових процесів, що забезпечують успішність прогнозування. Так, у 24% студентів діагностовано високий рівень розвитку аналітичності, у 16% – глибини, що виражається в умінні встановлювати максимально можливі зв'язки, варіювати гіпотези, враховувати всі вимоги при аналізі умов задачі, використовувати узагальнену форму вираження розв’язання, конкретизувати причини і наслідку, встановлювати істотні і далекі причинно-наслідкові зв'язки, планувати.

Поєднання практики вирішення задач на прогнозування педагогічних і психологічних явищ і практики вирішення задач імовірностного типу, і складає основний напрямок корекціоної роботи на заключному етапі профпідготовки майбутніх психологів.

У цілому в процесі профпідготовки знижується число неправильних рішень задач імовірностного типу, зменшується кількість помилкових стратегій, від курсу до курсу збільшується число висунутих гіпотез, а самі гіпотези стають більш різноманітними. Рішення, таким чином, виявляються більш адекватними складним ситуаціям імовірностного характеру.

Результати рішення прогностичних завдань характеризуються, з одного боку, істотним збільшенням за період навчання числа студентів, що показали високий рівень успішності прогнозування, з іншого боку – відносно низьким відсотком студентів усіх курсів, що дають прогнози високого рівня.

Відібраний нами блок завдань, пройшовши апробацію в дослідженні, може бути рекомендований до практичного застосування для оптимізації професійної підготовки психологів у Вузі.

Очевидно, для вирішення завдання прискорення адаптації майбутніх психологів до актуального кола реальних проблем повинна вирішуватися задача цілеспрямованого формування у студентів ІМ як адекватного інструмента пізнання складних ситуацій імовірностного характеру, з якими психолог постійно має справу в реальній професійній діяльності. Отримані в дослідженні результати підтверджують необхідність спеціального формування ІМ у студентів-психологів.

 

Розладу особистості й поводження (психопатії) по МКБ-10 – це важке порушення характерологічної конституції й поведінкових тенденцій індивідуума, що завжди супроводжується особистісної й соціальної дезадаптації. Особистісні розлади звичайно виникають у дитячому або підлітковому віці й продовжують проявлятися протягом всього життя. У судово-психіатричній практиці принципи діагностики психопатій, визначення їхньої глибини й динаміки мають велике значення, тому що в ряді випадків визначають експертне рішення.

Таким чином, з'явилося вчення про три варіанти формування патології особистості, які залежно від механізмів походження мають розходження як у клінічному прояві, так і їхній динаміці.

У новій класифікації психічних розладів (МКБ-10) запропоновані наступні діагностичні критерії патології особистості:

а) помітна дисгармонія в особистісних позиціях і поводженні, що утягує кілька сфер функціонування, аффективість, збудливість, а також стиль відносини з іншими людьми;

б) хронічний характер аномального стилю поводження;

в) аномальний стиль поводження є всеосяжним, що чітко порушує адаптацію до широкого діапазону особистісних і соціальних ситуацій;

г) вищезгадані прояви завжди виникають із дитинства й продовжують своє існування в період зрілості;

д) розлад приводить до значного особистісного дисстрессу, але це може стати очевидним тільки на пізніх етапах перебігу часу;

е) розлад може супроводжуватися істотним погіршенням професійної й соціальної продуктивності.

Як правило, афективне реагування не відповідає приводу й силі подразника. Такі особистості після афективних розрядів шкодують про те, що трапилося, а потім при відповідних обставинах знову стають дратівливими. Їм властива підвищена вимогливість до поводження навколишніх, крайній егоїзм, себелюбність, уразливість і підозрілість. Ці люди не тільки схильні до конфліктів і нелагідності, але й властолюбні, уперті, причепливі по дріб'язках, вимагають безапеляційного підпорядкування своїй думці, покірності, не терплять заперечень. У них спостерігаються коливання настрою полярного типу, які виникають спонтанно або по незначному приводі. У такі періоди вони особливо дратівливі, причепливі до навколишньої, створюють конфліктні ситуації, а потім самі бурхливо реагують на події, що відбуваються. У деяких випадках розладу настрої супроводжуються позитивним емоційним тлом, але завжди з відтінком дратівливості. Мислення збудливих особистостей підлягає афекту, і оскільки вони часто є завзятими сперечальниками, всупереч логіці наполегливо обстоюють свою думку, у підлітковому віці