Порівняльний аналіз інституту глави держави у Президентських та Напівпрезидентських республіках (на прикладі Польщі та США)

Щоправда, сучасні монархії – далеко не ті, якими вони були за середньовіччя. У багатьох монархічних державах під впливом демократичних сил монархи згідно з нормами конституцій були позбавлені своїх великих прерогатив і за ними залишилися в основному представницькі та церемоніальні функції.

Видатний фахівець правової системи Японії Цунео Інако у своїй праці зазначає: “Конституція Японії відводить імператору роль декоративної прикраси державного механізму. Імператор не є ані правителем Японії, ані главою держави”.

Різні форми правління визначають і неоднаковий порядок заміщення поста глави держави. У найбільш загальному вигляді виділяють два основні способи формування інституту глави держави, які відповідають або монархічній, або республіканській формі правління.

В республіках посада глави держави заміщується шляхом прямих, непрямих або внутрішньопарламентських виборів. Прямі вибори більш характерні для країн з президентською (за винятком США та Індонезії) і напівпрезидентською формами правління Безпосередньо населенням глава держави обирається в Росії (ст. 81) : «Президент Російської Федерації обирається на чотири роки... громадянами Російської Федерації на основі загального, рівного й прямого виборчого права при таємному голосуванні «; у Франції (ст. 6) : «Президент Республіки обирається на 7 років загальним прямим голосуванням» та інших країнах (Бразилії, Мексиці, Азербайджані). Саме такий порядок виборів відповідає тому центральному місцю, котре президент посідає в державному за президентської системи правління механізмі, і дає йому своєрідний «прямий» мандат з боку виборців, забезпечуючи високий рівень легітимності цього інституту. Це також дозволяє президентові проводити незалежний від парламенту політичний курс, а за певних обставин навіть діяти супроти волі парламенту, що створює сприятливі умови для впровадження авторитарних методів управління в державі. Тому прямі вибори президента при всьому їх зовнішньому демократизмі є найменш демократичним способом заміщення посади глави держави, особливо якщо у владному механізмі не налагоджена система «'стримувань і противаг». Прямими виборами президент обирається і в цілому ряді країн, що мають парламентську систему правління, як то в Болгарії (ст. 93) : «Президент обирається безпосередньо виборцями строком аа п'ять років у порядку, визначеному законом»; у Молдові: «Президент Республіки Молдова обирається на основі загального, рівного й прямого виборчого права при таємному й вільному голосуванні» (ст. 78) ; в Румунії, що, скоріш за все, свідчить про намір законодавця дещо підсилити інститут глави держави.

Прямі вибори передбачають вибори в два тури: коли в першому турі жоден з кандидатів не набирає абсолютної більшості голосів, то через два тижні проводиться другий тур, 6 якому балотуються тільки два кандидати, що зібрали найбільшу кількість голосів у попередньому турі.

Під час непрямих виборів президент обирається також без участі парламенту – колегією вибірників, яка в свою чергу обирається населенням прямим голосуванням (США).

Непрямі вибори президентів, як і прямі, створюють для глави держави можливість бути незалежним від парламенту, а в деяких випадках протиставляти себе цьому інституту. Підтвердженням слугує той факт, що найбільш широко право вето в зарубіжних країнах використовують саме ті президенти, що стали главою держави в результаті прямих чи непрямих виборів (США, Франції, Польщі).

 

 

Термін «президент» походить від латинського «Praesidеnt», що в перекладі означає «той, хто сидить попереду, головує».

Першою країною в світі, де виникла посада президента як глави держави, була США. Делегати Конституційного конвенту, що зібралися в 1787 р в Філадельфії для прийняття федеральної Конституції США, зробили історичний вибір між монархією і республікою. Тільки-но звільнившись від влади Британської монархії, американське суспільство було настроєне рішуче проти впровадження вищої виконавчої влади в особі монарха Тому після тривалих дебатів, які вели між собою творці американської конституції, дійшли висновку, що вища виконавча влада повинна зосереджуватися в руках представника федеральної виконавчої влади, якого стали називати, згідно з конституцією, Президентом Сполучених Штатів Америки. Так трапилося не випадково, бо з перших днів існування США система розподілу влад працювала при досить відчутному верховенстві чи навіть першості саме виконавчої влади.

Крім того, саме в США зародився і набув розвитку інститут президентства як один з найважливіших інститутів політичної системи. На відміну від інших держав того часу, де виконавча влада мала монархічний, а значить, спадковий характер, у США главу держави стали обирати на загальних виборах

У першій половині XIX ст. президентську систему правління впровадили країни Латинської Америки. В Європі вперше була введена посада президента в 1848 р. в двох республіках – Франції і Швейцарії. І тільки після закінчення Першої світової війни в Європі збільшується кількість держав, в яких було впроваджено посаду президента. Президенти стали вищими посадовими особами в Австрії, Чехословаччині, Польщі, Естонії, Латвії, Литві, Туреччині. В 30-40і роки інститут президентства став поширюватися і в Азії: його ввели у Філліпінах,