Порівняльний аналіз інституту глави держави у Президентських та Напівпрезидентських республіках (на прикладі Польщі та США)

Подібні зобов'язання і офіційно встановлені стандарти діяльності президента спрямовані на зміцнення авторитету і гідності посади президента.

І все ж статус президента, найбільшою мірою залежить від системи правління.

Вітчизняні і зарубіжні державознавці вважають, що кожна система правління – президентська, напівпрезидентська (змішана) чи парламентська – характеризується певними ознаками. Визначення форми чи системи правління дають у своїх текстах конституції багатьох країн світу. Коли ж основні закони держав прямо не вказують на форму або систему правління, встановити її можна тільки шляхом аналізу відповідних конституційних норм, а також реальних відносин, то склалися між органами державної влади

Виникнення тих чи інших систем правління обумовлюється багатьма факторами Значний відбиток на цей процес накладають особливості історичного розвитку держави, специфіка її політичної культури, традиції державності і співвідношення різних політичних сил в період розроблення і схвалення конституції. Велику роль у виборі системи правління може відігравати суб'єктивний фактор в особі провідного політичного лідера, під якого в значній мірі прогнеться вся конструкція державної влади й правління. В силу цього в одних державах утворилася парламентська республіка, за якої президент обирається парламентом, практично не має виконавчих повноважень, виконує виключно представницькі функції: з інших сформувалася президентська республіка, де президент обирається народом, мас широкі повноваження, незалежні від парламенту), у сфері виконавчої, а інколи й судової влади. Напівпрезидентські республіки, які набувають все більшого поширення у світі, характеризуються тим, що президент у них обирається народом, але парламенту надаються певні, пов'язані з контролем за його діяльністю під час формування уряду, виконавчі повноваження.

Але при класифікації країн за тією чи іншою системою виникають об'єктивні труднощі. Якщо конституційний устрій США – це класичний приклад президентської республіки, а конституційна модель сучасної Франції має найбільш характерні атрибути напівпрезидентської республіки, то системи багатьох інших держав являють собою різні гібридні форми. Наприклад, Італія вважається парламентарною республікою, проте президент цієї держави володіє правом вето і може розпускати парламент. Естонію ж за цілим рядом ознак можна віднести до напівпрезидентської республіки, проте керівництво збройними силами фактично здійснює не президент, а прем'єр-міністр і міністр оборони.

Таким чином, саме державно-політичне життя і реальна практика функціонування інституту президентства висувають як вирішальну противагу в системі розподілу влад, спроможну організувати і гармонізувати ці влади, президента, якому повинні бути притаманні такі риси:

- виборний глава держави, арбітр у системі розподілу влад на представницьку, виконавчу, судову у деяких випадках очолює виконавчу владу;

- в організаційному аспекті президент нікому не підлягає взагалі і володіє високим ступенем незалежності від будь-яких інших державних органів (винятком є держави Ірак, Іран, Сирія) ;

- президент повинен дотримуватися важливих морально-політичних та громадських обов'язків, а значить, діяти на основі конституції й інших законів держави;

- особа президента повинна відповідати високим етичним нормам;

- посада президента має яскраво виражений політичний характер, йому належить важлива роль у формуванні політики держави, він є також головною ланкою щоденного верховної і політичного керівництва державними справами;

- статус президента, як і монарха, визначається перш за все системою правління;

- як вища посадова особа президент у залежності від системи правління наділяється цілим спектром необхідних повноважень, особливо важливим з яких є право видання під законних нормативних актів.

 

 

Поняття і юридична природа інституту глави держави у зарубіжних країнах.

Глава держави – це посадова особа чи орган, який займає верховне місце в системі органів держави, є найвищим представником країни на її території та поза її межами, символ єдності нації і держави.  

Тобто це конституційний орган і одночасно вища посадова особа, яка здійснює верховне представництво держави у міжнародних відносинах і внутрішньополітичному житті країни.

В системі вищих органів державної влади глава держави займає провідне місце, оскільки він очолює всю державну систему і має широкі повноваження. Тобто глава держави очолює і представляє державу.

Конституційно-правовий статус глави держави залежить від форми правління і характеру політичного режиму в тій чи іншій державі.

Навіть в країнах з однією і тою ж формою правління політична роль і об’єм повноважень глави держави можуть серйозно відрізнятися.

Глава держави може очолювати виконавчу владу (США, Єгипет), бути частиною представницького органу (Великобританія, Індія) та не належати до жодної із гілок влади (Німеччина, Італія).

Глава держави може бути символом державності (Японія), владним арбітром по відношенню до інших інститутів держави (Франція) та одноособовим повновладним главою (Оман, Саудівська Аравія).

В якості глави держави можуть виступати:

Спадковий монарх (король, цар, імператор, султан, шах, герцог, великий герцог і т. д.)

у країнах з монархічною формою правління;

монарх має право на особливий титул, кий носить лише одна особа в державі, право на особливі ритуали і титули влади, право на утримання з бюджету, в тому числі на утримання свого королівського