Порівняння полісемії та моносимії

 

 

Антоніми (від rp. ant і «проти' й ônyma «ім'я») – різні за звучанням слова, які мають протилежні, але співвідносні значення.

Наприклад: день – ніч, жар – холод, радість – горе, важкий – легкий, падати – підніматися, мало – багато; англ. beautiful «красивий, чудовий» – ugly «потворний», wealthy «багатий» – poor «бідний», right «правильно» – wrong «неправильно»; нім. groß «великий» – klein «маленький», kalt «холодний» – warm «теплий»; фр. blanc «білий» – noir «чорний».

Наведені пари слів мають протилежні значення, що об'єднуються спільним родовим значенням: для день і ніч – «час», для жар і холод – «температура», для радість і горе – «почуття», для важкий і легкий – «вага», для мало і багато – «кількість», для падати й підніматися – «вертикальне положення».

В антонімічні відношення вступають лише ті слова, які можуть означати ступінь ознаки (наприклад, від тихий і голосний можна утворити форми тихіший, голосніший, найтихіший, найголосніший), протилежно спрямовані дії (входити – виходити) і точки простору та часу (верх – низ, рано – пізно, літо – зима).

Розрізняють чотири групи антонімів: контрарні, комплементарні, контрадикторні та векторні.

Контрарні антоніми (від лат. contrarius «протилежний») виражають якісну протиставленість і утворюють граду-альні опозиції. Між ними є проміжний член (хоч би один). Наприклад:

молодий (чоловік) – нестарий – середніх літ – літній – старий;

важкий (урок) – нелегкий – середньої трудності – неважкий – легкий;

нижній (поверх) – середній – верхній.

Комплементарні антоніми (від лат. complementum «доповнення») доповнюють один одного до родового і є граничними за своїм характером. У них нема середнього (проміжного) члена. Заперечення одного з них дає значення іншого: істинний – хибний (не+істинний=хибний), живий – мертвий (не+живий-мертвий).

Контрадикторні антоніми (від лат. contradictorius «суперечливий») : один із членів утворюється за допомогою префікса не- і не має точної визначеності: молодий – немолодий (середніх літ, літній, старий), дорогий – недорогий (дешевий, не дуже дешевий тощо).

Векторні антоніми (від лат. vector «той, що несе») виражають протилежну спрямованість дій, ознак, властивостей: в'їжджати – виїжджати, збирати – розбирати, піднімати – опускати, засвітити – загасити.

Антоніми бувають різнокореневими (любов – ненависть, гарний – поганий, швидко – повільно) й однокореневими (прихід – відхід, культурний – некультурний, революційний – контрреволюційний).

Елементарною одиницею антонімічного протиставлення, як і в синонімії, є значення слова, через що одне й те саме багатозначне слово може належати до різних антонімічних пар і рядів:

вільний (селянин) – безвільний, панський, кріпак; вільний (черевик) – тісний, вузький;

вільна (розмова) – вимушена, офіційна; вільна (аудиторія) – зайнята;

повна (дитина) – худа; повна (бочка) – порожня тощо.

Крім міжслівної, існує ще внутрішньослівна антонімія, за якої одне слово поєднує в собі протилежні значення. Наприклад, укр. позичати має значення «давати в борг» і «брати в борг» (nop. : у російській мові цим значенням відповідають різні слова – одалживать і занимать), слово напевно поєднує значення «можливо» і «безперечно, точно», слово безцінний має значення «дуже цінний» і «нічого не вартий»; рос. просмотреть означає «ознайомитися з чим-небудь, швидко прочитуючи» і «дивлячись, не помітити, пропустити», а задуть – «запалити» (задуть домну) і «загасити» (задуть свечу) тощо. Поляризація значень у межах одного й того ж слова називається енантіосемією (від гр. enantios «протилежний» і опута «ім'я, ознака»).

Антонімія – важливий стилістичний засіб. Вона є основою стилістичних прийомів антитези (від гр. antithesis «протиставлення»), суть якої полягає в зіставленні протилежних явищ, образів для посилення враження (любов і ненависть, правда і кривда; Бідний піт ллє, а багатий його кров п'є), та оксиморона (від гр. oxymoron «дотепно-безглузде»), тобто поєднання контрастних за змістом понять, що разом дають нове уявлення (дзвінка тиша, гарячий сніг, раби волі, багатство бідних, сліпота зрячих, живий труп тощо).

 

 

Енантіосемія – це особливий, непродуктивний різновид антонімії, який являє собою протилежність значень одного і того самого слова і знаходить зовнішнє вираження у синтаксичних і лексичних засобах.

Особливості енантіосемії розглядаються й аналізуються у порівнянні з іншими суміжними явищами (антонімією, омонімією, полісемією та конверсією).

Антоніми та енантіосеми поєднує те, що їхні значення виражають протилежні поняття. За іншими характеристиками ці явища диференціюються. Для антонімів характерне: вираження відношення протилежності різними словами протиставлення слів за найсуттєвішою для їхніх значень ознакою; протиставлення є елементом значення слова і не залежить від контексту; регулярне протиставлення слів у мовленні в типових конструкціях з контактним розташуванням антонімів; наявність майже однакової сфери лексичної сполучуваності; стилістична однорідність членів антонімічної пари.

Енантіосемія має деякі спільні риси і з омонімією: тотожність формального вираження; залежність від контексту; певна подібність з погляду походження (численну групу складають енантіосеми та омоніми, що утворилися від тих самих словотворчих елементів). Відмінним є те, що семантичні структури значень омонімів не мають ніякого зв'язку між собою, а семантичні структури значень енантіосемів розрізняються лише за полярними елементами у своєму складі, які також є співвідносними. Для доведення того, що енантіосемія не може розглядатися в межах омонімії, ми скористалися методами, які застосовують при розмежуванні багатозначних слів та омонімів, що виникли внаслідок розпаду полісемії (підбір синонімів до фонетично однакових слів, аналіз словотворчих можливостей співзвучних слів). Синоніми, дібрані до значень слів-омонімів та окремих значень енантіосема, яскраво свідчать про різний характер семантичних відношень між значеннями (відсутність будь-якого зв'язку та протилежність). Омоніми, на відміну від енантіосемів, як правило, мають різні словотворчі можливості. Підсумовуючи все сказане про особливості енантіосемії та омонімії, можна дійти висновку, що це різні явища. 

Енантіосемія дуже тісно пов'язана з полісемією: ці явища спостерігаються в семантичній структурі однієї мовної одиниці; окремі значення багатозначних мовних одиниць та енантіосемів мають спільні семантичні компоненти й виявляються лише у контексті. Відмінним є те, що значення енантіосемічних слів та фразеологізмів перебувають у відношенні протилежності одне до одного. Ця “антонімічна” особливість, притаманна енантіосемії, зближуючи її з антонімією, одночасно віддаляє від полісемії. 

 

 

Пароніми у вузькому розумінні – “це подібні за звучанням, але не однакові за значенням спільнокореневі слова з наголосом на одному і тому ж складі, які відносяться до одного і того ж логічного ряду – однієї частини мови, одного роду (і виду, якщо це дієслова та їхні форми) – та, які виражають поняття, відмінність яких полягає в незначних смислових відтінках лексичних значень, що слугують уточненню думки.

Пароніми можуть бути утворені від одного й того ж кореня за допомогою різних афіксів і вживані в лексичній системі мови з різними значеннями. Пароніми належать до однієї й тієї ж частини мови: дійовий (здатний активно діяти або впливати на що-небудь), діючий (той, що діє, виконує певні функції), діяльний (особа або група осіб, що активно працює, виконує обов’язки у якій-небудь сфері діяльності). За звуковим складом пароніми бувають: - однокореневі – відрізняються лише суфіксами або префіксами: земний «пов'язаний із землею, земною сушею» – земельний «пов'язаний із землекористуванням» – земляний «зроблений із землі» – землистий «з частками землі», «за кольором подібний до землі»; - різнокореневі – відрізняються одним-двома звуками: компанія «товариство» – кампанія «сукупність заходів». За лексичним значенням пароніми бувають: - синонімічні: повідь – повінь, крапля – капля, слимак – слизняк; - антонімічні: лепський – кепський, прогрес – регрес; - семантично близькі: крикливий – кричущий, церемонний «манірний, проханий» – церемоніальний «урочистий, за певним розпорядком»; - семантично різні: газ – гас, глуз – глузд, орден – ордер.

 

 

Отже, мова – це безпосереднє відображення людської діяльності, його соціального досвіду і культури. Мова – це система систем. І самої рухомий з них є лексико-семантична система мови. Основна причина складності даної системи в з'єднанні в ній лінгвістичних і нелингвистических елементів. Слово як одиниця лексико-семантичної системи відображає дійсність, звідси, системність слів є відображення системності світу. Будь-яке отражаемое значення представлено у формі цієї мови. Проблема полягає в тому, що форма може бути «оформленням» для кількох значень. Лексико-семантична система мови – це той випадок, коли представляється дуже важким відокремити один від одного зміст і форму. У даному випадку лінгвісти звертаються до поняття концепту – ментальної сутності, яка має ім'я в мові і відображає культурно-національне уявлення людини про світ. Справа в тому, що всю пізнавальну діяльність людини можна розглядати як розвиваючу вміння орієнтуватися у світі, а ця діяльність пов'язана з необхідністю ототожнювати і розрізняти об'єкти: концепти виникають для забезпечення операцій цього роду. До кінця ХХ ст. лінгвісти зрозуміли, що носій мови – це носій певних систем. І аж ніяк не завжди ці системи збігаються, що створює ряд певних труднощів, пов'язаних з перекладом з однієї мови на іншу. При перекладі це проявляється в граматичних та лексичних трансформаціях, які необхідно здійснювати, щоб уникнути випадки неправильного перекладу, і кальки, що найчастіше веде до спотворення сенсу і створенню непотрібного акценту. Причини, що викликають подібного роду трансформації, різноманітні: це і виділення різних ознак одного і того ж явища чи поняття, і відмінність у смисловій структурі слова, і різниця у смисловому обсязі слова, а також різна сполучуваність слів у зазначених мовах. Кожне слово здійснює поняття про предмет їм позначається. У семантиці слова відбиваються різні ознаки предмета, його властивості і зв'язку його значення з позначаються об'єктами. У семантиці слова відбито бачення світу, властиве даному мови, вірніше, носію цієї мови. При пізнаванні насправді можуть бути виділені різні ознаки одного і того ж об'єкта – денотата, що знаходить своє відображення у семантичній структурі відповідного слова. Термін трансформації тісно пов'язаний з терміном понятійних категорій, вивченням яких займалися такі відомі вітчизняні та зарубіжні дослідники, як О. Єсперсен, В. фон Гумбольдт, Г. Пауль, Г. Гійом, Кацнельсон С. Д., А. В. Бондарко, І. І. Мещанінов та ін Вони досліджували природу понятійних категорій позамовною і універсальний характер понятійних категорій, їх безпосередній зв'язок з мисленням людини та її психологією.

 

 

1) “Вступ до мовознавства – Кочерган М. П. ”