Повітові училища україни: мережа, фінансування, система управління (1804-1849 рр.)

Проаналізовано нормативно-правову базу, що регулювала процес створення та розвитку повітових училищ в Російській імперії (1804-1849 рр.). Основну увагу акцентовано на аналізі специфіки управління початковими навчальними закладами, які діяли в українських містах. Розкрито вплив на цей процес міністерського чиновництва та місцевої адміністрації.

Ключові слова: повітове училище, наглядач, реорганізація, навчальний округ, Міністерство народної освіти, Російська імперія.

Інтенсифікація інтеграційних процесів в Україні, спрямованих на реформування політико-економічної та правової сфери відповідно до стандартів Європейського Союзу, передбачає також і підвищення якості та конкурентоспроможності вітчизняної освіти. У цьому контексті, поряд із децентралізацією міністерської вертикалі та розширенням університетської автономії, актуальною є проблема структурної перебудови мережі навчальних закладів початкової та середньої ланки. При цьому використання передового світового досвіду має поєднуватися із вітчизняним культурно-ментальним контекстом, перш за все, на основі проведення порівняльно-історичного аналізу попередніх управлінських практик, зокрема, періоду створення мережі повітових училищ в Україні (перша половина ХІХ ст.). На сьогоднішній день, пропонована тема дослідження, зважаючи на інтенсивний законодавчий процес щодо реформування шкільної освіти, має не лише наукову, а й суспільну вагомість.

Емпіричну базу студії сформували вузькоспеціалізовані праці дослідників періоду Російської імперії (Г. Ге, В. Григор’єв, П. Мілюков, С. Рождественський, І. Чернявський, М. Шугуров) та сучасних істориків (О. Калініна, В. Шандра). Джерелознавче забезпечення – нормативно-правові акти Російської імперії, відомчі постанови та розпорядження, статистичні матеріали та праці чиновників Міністерства народної освіти тощо.

Вибір хронологічних меж дослідження зумовлений характерними змінами в створенні мережі, системі управління та фінансуванні повітових училищ Російської імперії (в тому числі й українських губерній) протягом вказаного періоду, а також відомчими кадровими змінами. У рамках предмету дослідження нижньою межею (з окремими сюжетними відступами) може слугувати освітня реформа 1804 р., верхньою – відставка С. Уварова з поста міністра народної освіти у 1849 р.

Створення в Російській імперії на початку ХІХ ст. повітових училищ, подібно до ряду інших основних типів навчальних закладів (парафіяльних училищ, гімназій, університетів), а також органів відомчого управління – Міністерства народної освіти та навчальних округів, було складовою комплексної реформи часів Олександра І. При цьому підготовча робота розпочалася ще на початку 1780-х рр., зокрема, в період роботи «Комісії для запровадження народних училищ» (1782-1802).

Спадкоємність повітових училищ по відношенню до навчальних закладів попереднього типу була забезпечена шляхом реорганізації малих народних училищ, перші з яких з’явилися в Україні у 1793-1794 рр. : два у Катеринославському намісництві та одне – у Таврійській області . Планувалося, що вони «повинні існувати як в губернських містах..., так і у повітових містах... « .

Створення Міністерства народної освіти Російської імперії у 1802 р. зумовило організаційно-структурні зміни і у системі навчальних закладів, зокрема, реорганізацію головних народних училищ в гімназії, а малих – у повітові училища. Актуальність такої реформи, серед іншого, обумовлювалася й необхідністю уніфікації освіти відповідно до запровадженого наприкінці ХУІІІ ст. адміністративно-територіального поділу та пристосуванням її до практичних потреб.

У затверджених 24 січня 1803 р. Олександром І «Попередніх правилах народної освіти» декларувалося, що «у кожному повітовому місті повинне бути принаймні одне повітове училище» . Очолювати цей тип навчальних закладів повинен наглядач, який безпосередньо призначався керівництвом місцевого університету або за поданням губернського директора училищ (директором губернської гімназії). Підпорядковуючись останньому, очільник повітового училища мав наглядати за ходом навчання в парафіяльних училищах – однокласними початковими школами при церквах. Стосовно переліку дисциплін – в навчальний процес передбачалося включити «скорочену географію та історію; первинні основи геометрії і природничих наук., практичні знання, корисні місцевій промисловості, і потребам краю» . Утримання повітових училищ відносилося до компетенції органів міського управління «з доповненням із казни».

Остаточно законодавча база щодо створення повітових училищ в Російській імперії була сформована «Статутом навчальних закладів, підвідомчих університетам» 1804 р. Документ визначав головну мету цих закладів освіти («1. Підготовка юнацтва для гімназій, якщо батьки побажають дати своїм дітям краще виховання, 2. Відкрити дітям різних станів необхідні знання»), регулював особовий кадровий склад (наглядач, вчителі, допоміжний персонал), запроваджував щомісячні періодичні педагогічні наради вчителів із наглядачем тощо . Крім того, у «Статуті... « вказувалося, що наглядач «повинен бути діяльним, доброзвичайним, знати ціну виховання і мали досконалі знання. у тих науках, які приписано викладати в повітових училищах». Будучи наділеним, головним чином, інформативними функціями та наглядовими обов’язками він передавав всі важливі відомості з приводу поведінки педагогічного персоналу та учнів директору губернської гімназії. Окремо необхідно вказати, що наглядач одноосібно відповідав за розподіл коштів, які виділялися на утримання навчального закладу.

Станом на 1804 р. в українських губерніях існувало 74 малих народних училищ, які планувалося найближчим часом реорганізувати на повітові (див. табл. 1).

Таблиця 1

Розподіл повітових училищ по українських губерніях Російської імперії

(початок ХІХ ст.) 

 

Кількісна перевага училищ на Лівобережжі та Слобожанщині, порівняно із Півднем (навчальні заклади цих трьох регіонів входили до Харківського навчального округу), пояснюється незавершеністю процесу побудови нової моделі політичного управління та соціально-економічних відносин на землях останніх і тривалими козацько-старшинськими історичними традиціями у перших двох регіонах. Дещо іншою була ситуація на нещодавно приєднаних до Російської імперії правобережних землях (територія Віленського навчального округу), де станом на 1804 р. існувало 16 училищ (за