Повітові училища україни: мережа, фінансування, система управління (1804-1849 рр.)

Із прийняттям у 1835 р. «Положення про навчальні округи» відбулося підпорядкування навчальних закладів безпосередньо попечителю округу. Тогочасний міністр народної освіти С. Уваров так обґрунтовував необхідність такого рішення: «Безпосередня залежність їх [середніх та нижчих закладів. – М. В. ] від університетів покладала адміністративні та господарські справи на осіб вченого звання, по великому рахунку далеких від обов’язків такого роду, і без суттєвої користі для успішності управління відволікало професорів від їх справжніх і головних занять науками та викладанням» . Для повітових училищ це означало обмеження кадрових повноважень губернських директорів. Відтепер, вони мали право лише подавати кандидатури на посаду наглядачів і вчителів повітових училищ, які затверджував попечитель навчального округу. Втім, для педагогів обов’язковим було складання ними іспиту перед Радою місцевого університету. Для призначення ж почесного попечителя повітового училища куратор округу мав отримати дозвіл від міністра народної освіти .

Імплементація «Статуту. « 1828 р. розтягнулася на роки. По відношенню до повітових училищ мова йде, перш за все, про дефіцит педагогічних кадрів при реорганізації навчальної частини – переході на трирічний термін навчання та зміні навчальних програм, а також про приведення фінансових витрат у відповідність з новими штатами. З приводу останнього, відомий політичний діяч та публіцист П. Мілюков відзначав: «Надзвичайно важливим для подальшої долі повітових училищ було те, що статут 1828 р. зважився взяти їх утримання на рахунок казни: це був крок вперед порівняно з статутом 1804 р. « . Детальна інформація про розмір бюджету повітових училищ Харківського навчального округу (Катеринославська, Київська (де-факто мова йшла лише про одне Київське повітове училище), Полтавська, Слобідсько-Українська, Таврійська, Херсонська, Чернігівська губ.), згідно з загальними штатами 1828 р., відображена у таблиці 3.

Витрати на повітові училища Харківського навчального округу (штати 1828 р., з розрахунку на один заклад)  

Таблиця 3

 

 

Як бачимо, фінансування повітових училищ семи вказаних українських губерній (подібно до Казанського навчального округу), хоч і було суттєво збільшене порівняно із 1804 р. (+358%), однак залишалося меншим на фоні бюджету аналогічних закладів освіти адміністративно-територіальних одиниць першого (-17, %) та другого розрядів (-9, 6%)  (Санкт-Петербурзький та Московський навчальні округи відповідно). С. Рождественський пов’язував загальне значне збільшення штатів, головним чином, необхідністю покращення матеріального становища педагогів .

Характерно, що відкрите у 1834 р. Одеське повітове училище в тому ж році було зараховане до першого розряду із покриттям дефіциту фінансів за рахунок міської казни. Аналогічно з 1835 р. збільшувалося асигнування на відкрите у 1830 р. Керченське, за винятком статті «на утримання будинку та ін. витрати». Очевидно, що подібні урядові рішення обумовлені торгівельно-економічних значенням вказаних міст та наростаючою потребою у поширенні серед їх населення практичних знань. Таке узагальнене пояснення розкриває й мотиви відкриття спеціальних додаткових курсів при деяких повітових училищах України, зокрема, у 1835 р. при Катеринославському – з вивчення комерційних наук, бухгалтерії та основ мінералогії і геогнозії) ; у 1837 р. – при Миколаївському – комерційних наук і бухгалтерії, тощо. Натомість низька заробітна плата вчителів малювання, креслення та чистописання (порівняно з іншими педагогами), зумовила їх дефіцит. Так, лише в повітових училищах Одеського навчального округу станом на 1837 р. налічувалося 18 вільних вакансій. Ця ситуація була дещо виправлена на рахунок збільшення окладу цих педагогів на 300 руб. (до 500 руб.)  .

У згаданих штатах 1828 р. подано й дані стосовно кількості діючих на той час повітових училищ (у Катеринославській губернії – 6, Полтавській – 15, Слобідсько-Українській – 11, Таврійській – 6, Херсонській – 5, Чернігівській – 15), на основі яких можна зробити висновок про відсутність суттєвої позитивної динаміки росту. Цікаво, що жоден із регіонів Російської імперії протягом 1804- 1828 рр. так і не зміг зрівнятися з Лівобережною Україною (Полтавська та Чернігівська губ.) за чисельністю вказаних навчальних закладів. Максимально близькими були Казанська, Курська, Московська та Орловська губернії, на територія яких діяло по 12 повітових училищ. Зміни адміністративно-територіальних кордонів українських навчальних округів на початку 1830-х рр. та відкриття нових повітових училищ в їх межах, зумовлювали суттєву зміну кількісних параметрів. Так, протягом 1832-1833 рр. чисельність цих закладів освіти у Київському окрузі зросла з 18 до 22, Одеському – з 16 до 25, Харківському – з 69 до 81 .

Прийняття «Статуту... « 1828 р. сприяло подальшому розширенню мережі повітових училищ на території сучасної України. Особливо активно цей процес проходив у південних губерніях, де потреба в навчальних закладах визначалася, перш за все, активним соціально-економічним розвитком регіону. «. Швидкий приріст населення, зростаюча безупинно землеробська та торгова діяльність, клімат та природне розташування. « – перераховував сприятливі чинники для розвитку системи освіти на Півдні України місцевий генерал-губернатор М. Воронцов у записці 1829 р. на ім’я міністра К. Лівена   . Клопотання місцевого чиновництва мало результат, адже у 1828 р. відкрилося Севастопольське повітове училище (замість спочатку планованого Перекопського), у 1830 р. – Керченське, у 1833 р. – Миколаївське та Одеське, у 1834 р. – Перекопське . Серед інших українських міст, де розпочали роботу аналогічні заклади освіти слід назвати Немирів (1834