Повітові училища україни: мережа, фінансування, система управління (1804-1849 рр.)

Загалом, вищевказаний указ 1811 р., на наш погляд, слід розглядати не лише з точки зору посилення ролі місцевого елементу в управлінні повітовими училищами чи необхідності підвищення статусу закладів освіти, а й у загальному контексті станової політики імператора Олександра І, яка характеризувалася розширенням прав дворянства та зміцненням їх політичного та соціально-економічного статусу.

Аналізуючи систему управління повітовими училищами України у першій половині ХІХ ст. окремо варто відзначити, що протягом 1804-1839 рр. тривав процес їх постійного перепідпорядкування різним навчальним округам. Коротко окреслити їх суть доцільно за допомогою таблиці 2.

У цілому, слушною є думка сучасної дослідниці В. Шандри стосовно того, що в основі поділу губерній між навчальними округами не лежали етнічні, соціальні, історичні чи регіональні особливості. Державна політика визначалася близькістю до місцевого університету чи іншого вищого навчального закладу (наприклад, Рішельєвського ліцею в Одесі) та потребою у вирішенні певних імперських політико-адміністративних завдань (боротьба із польським національно-визвольним рухом), «серед яких головним ставало поєднання в одному навчальному окрузі більш інтегрованих і менш інтегрованих у складі імперії територій» .

Таблиця 2

Розподіл українських губерній по навчальних округах (п/п ХІХ ст.) 17

 

Охарактеризована система управління повітовими училищами Російської імперії (в тому числі й українських міст) залишалася незмінною до 1828 р., коли було затверджено новий «Статут гімназій і училищ повітових та парафіяльних, підвідомчих університетам: Санкт-Петербурзькому, Московському, Казанському і Харківському». Документ, зберігши три ступені загальноосвітньої школи, на відміну від редакції 1804 р., встановлював чітку субординацію та управлінську структуру закладів освіти (§ 2) : «парафіяльні училища підпорядковані керівництвам, тобто наглядачам училищ повітових, а ці – губернським директорам училищ, як начальникам гімназій; певна кількість гімназій, з усіма підвідомчими їм училищами, складають навчальний округ під безпосереднім управлінням одного із університетів»   . Разом з тим, «Статут... « 1828 р. фактично ліквідував навчальний взаємозв’язок між повітовими училищами та гімназіями, оскільки відтепер перші давали завершену і незалежну від других освіту. У цьому контексті заслуговує на увагу теза сучасної російської дослідниці О. Калініної про те, що посилення становості в організації навчальних закладів поєднувалося із заміною ідеї наступності ступенів системи навчання принципами «завершеного курсу» на кожному із рівнів шкіл . Вищі чиновники відомства, сучасники-педагоги та більшість істориків освіти ХІХ – початку

ХХ ст. позитивно оцінювали цю зміни, які надали повітовим училищам «завершеного характеру» та «відповідали вимогам міського населення» . Втім, на нашу думку, очевидним був дисбаланс між збереженням адміністративної залежності від гімназій та ліквідацією навчального взаємозв’язку між навчальними закладами.

Серед інших змін педагогічного характеру слід назвати збільшення терміну навчання до трьох років, скорочення навчальної програми до семи предметів (виключення фізики, природничої історії та іноземних мов*, обмеження годин на вивчення геометрії, географії та історії), посилене викладання Закону Божого і церковної історії. При цьому все свідчило про намагання влади перетворити повітові училища на незалежні від інших заклади освіти, призначені для міського населення, де домінуючими були б предмети, спрямовані на надання практичних і корисних для життя знань та навичок. Для прикладу, передбачалося, що при установах можуть бути відкриті додаткові курси з судочинства, торгівлі, комерції та бухгалтерії, механіки і ремесел, малювання та архітектури, сільського господарства і садівництва.

Позитивно слід оцінювати норму про вибір наглядача серед вчителів закладу (її апробація була започаткована у 1826 р.), оскільки це мінімізувало призначення на відповідну посаду осіб без досвіду навчально-виховної роботи. Розв’язанню кадрової проблеми, за рахунок матеріального зацікавлення, сприяло і нововведення щодо запровадження пенсійного забезпечення для очільника та вчителів повітового училища – «за 20 років бездоганної служби [призначалися] половинні, а за 25 повні, по відношенню до отримуваного ними окладу, пенсії» . У 1833 р. дію цього положення було поширено й на аналогічні навчальні заклади правобережних Волинської та Подільської губерній.

У «Статуті... « 1828 р. чітко визначалося, що «головним і найважливішим обов’язком» наглядача був контроль за вчинками вчителів та успіхами учнів (із правом виключати останніх із училища). Даючи настанови та роблячи зауваження педагогам, він повинен повідомляти про всі екстраординарні випадки директору гімназії, який отримав широкі одноосібні повноваження щодо прийняття кадрових рішень і право надання дозволу при вирішенні будь-яких важливих питань. Важливе значення для підвищення ефективності управління повітовими училищами мала норма про обов’язковість проведення наглядачем разом із педагогами щомісячних нарад для обговорення різноманітних питань фінансово-господарського та навчально-виховного характеру.

У «Статуті... « 1828 р. деталізувалися й повноваження та обов’язки почесних наглядачів, зокрема, стосовно: присутності на щомісячних нарадах, де вони «займають перше місце», та річних іспитах; періодичного відвідування і огляду,

як мінімум раз на рік, повітового та парафіяльних училищ; пошуку засобів для

22

покращення становища навчального закладу.

Загалом, реформа 1828 р., проведена в період міністерства К. Лівена (18281833), була продовженням політики його попередника О. Шишкова (1824-1828) і носила