Практикум з філософії

.... Цей космос, той же самий для всіх, не створив ніхто ні з богів, ні з людей, але він завжди був, є і буде вічно живим вогнем, що мірами спалахує та мірами згасає” (Діоген Лаєртій).

Яким чином у вченні Геракліта пов’язані уявлення про першооснову з діалектичним розумінням буття як безперервного руху? Як впливають протилежності на процесування, виникнення і згоряння космосу? Згадайте, як називається таке бачення буття, що подає його як рухомого процесу, спричиненого боротьбою протилежностей? Як ви вважаєте, Геракліт був прихильником осмислення космосу як природного процесу, чи як реалізації якогось задуму? Яку пізнавальну перспективу відкривало науці вчення Геракліта? Обгрунтуйте відповідь спираючись на зміст тексту.

“Так звані піфагорійці, зайнявшись математичними науками, вперше висунули їх на перше місце у вихованні і стали вважати їх основами всіх речей. Але… в числах вони вбачали, як їм здавалось, багато рис, схожих з тим, що існує і відбувається – більше, ніж у вогні, землі і воді; наприклад, така-то властивість чисел є справедливість, а така-то – душа і розум, інша – вдача… Все останнє вочевидь уподібнювалося числам за своєю суттю, а числа посідали чільне місце у всій природі; елементи чисел вони вважали елементами всіх речей і увесь Всесвіт (визнали) гармонією і числом” (Арістотель).

Виходячи зі змісту тексту, чому Піфагор та його послідовники вважали числа світовою першоосновою? Піфагор вбачав в числі першооснову тільки речей, чи й психічних явищ також? Чи можна вважати число більш універсальним початком у порівнянні із конкретними природними стихіями? Чим відрізняється розуміння першооснови Піфагором від першооснови Фалеса, Геракліта? Якими були загальні умови застосування числа як першооснови сущого? Спробуйте чітко сформулювати значення інтелектуальних знахідок Піфагора.

“Інші ж, відкинувши подільність до нескінченності на тій підставі, що ми не можемо ділити до нескінченності і таким способом впевнитись в нескінченності ділення, говорили, що тіла складаються з неподільних і діляться до цих неподільних. Левкіп і Демокріт вважають причиною неподільності першотілець не тільки їх непроникність, але також малі розміри і відсутність їх складових частин” (Симплікій). В чому, на вашу думку, полягає сенс введення атомів – неподільних частинок, що є началами речей? Спробуйте порівняти погляди на том в античності із сучасними уявленнями про закони збереження. Чи мали такі погляди вплив на подальший розвиток науки?

“Демокріт іноді заперечує явища, що сприймаються чуттєво, і говорить, що ніщо з них не є воістину, а лише за поглядами, воістину ж існують лише атоми і порожнеча... А саме, він нам говорить: “Лише на загальну думку існує солодке, гірке, тепле, холодне, в уяві – колір, в дійсності ж існують тільки атоми і порожнеча” (Секст Емпірик).

Уважно вдумайтесь у останні тези Демокріта; як ви вважаєте, чи дають вони підстави називати його скептиком? Чи має значення для розвитку науки розведення наочно наданого та його прихованих (проте – справжніх) засад? Наведіть приклади на користь позиції Демокріта, а також – і аргументи критичного плану.

Зверніть увагу на: особливості розуміння першооснови у різних представників ранньої грецької філософії, на поступове ускладнення уявлень про першооснову світу, на певну логіку руху думки від конкретного до загального, він недиференційованого до деталізованого. Спробуйте, спираючись на наведені тексти, з’ясувати, в чому полягає спадковість і відмінність ранньої грецької філософії та міфології. Обгрунтуйте свою відповідь конкретними висловами з наведених текстів.

Людина, її свідомість, основні сфери людської життєдіяльності – ось теми, яка входять в грецьку філософію разом із високою класикою. Поворот у проблематиці філософії здійснили мислителі, що їх називали софісти. Зверніть увагу, як ця тема подається в наступних текстах.

„… Протагор (засновник софістики) хоче, щоб людина була мірою всіх речей, а саме: для існуючих – мірою буття, для неіснуючих – небуття, при цьому “мірою” він називав критерій, а “речами” – справи; через те він стверджує, що людина – міра всіх справ, для існуючого-буття, для неіснуючого – небуття. У цьому він встановлює тільки те, що здається кожному, і, таким чином, вводить тему відносності” (Секст Емпірик)

Поясніть, як ви розумієте тезу Протагора „Людина є мірою всіх речей? ” Як ви вважаєте, ця теза має позитивний, негативний чи суперечливий контекст? – Проясніть ці моменти. Що значить відносність (релятивність) у питаннях пізнання, пошуку засад людського буття?

“З тої ж когорти філософів Горгій Леонтійський поставав проводирем загону тих, хто відкидав критерій істини… У творі “Про неіснуюче або про природу” він встановлює (з цього приводу) три головні положення… Одне – перше положення – стверджує, що нічого не існує; друге – що якби щось і снувало, воно всеодно було би непізнаваним; третє – що якби воно навіть було пізнаваним, то все ж було би неможливим для повідомлення та непояснюваним для