Правове регулювання відпусток за законодавством України

4. Сформульовано доцільність приведення норм національного законодавства у відповідність з конвенціями МОП. Внесено пропозиції щодо диференціації учбової відпустки на види: 1) для здобуття освіти; 2) для професійної підготовки; 3) для профспілкового навчання. Обґрунтовано доцільність вказаної класифікації.

Внесено пропозицію щодо закріплення визначення поняття “учбова відпустка” в статті 1 Закону “Про відпустки” в такій редакції: “Учбова відпустка – це певний календарний період часу, що надається працівникові з метою здобуття освіти та підвищення свого професійного рівня із збереженням місця роботи (посади) та середнього заробітку”.

5. Проаналізувавши міжнародно-правові норми та національне законодавство, проведено диференціацію відпусток:

I. Щорічні відпустки:

- основна відпустка;

- додаткові відпустки: 1) пов’язані з умовами праці і режимом роботи: а) за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; б) за особливий характер праці; 2) за стаж роботи; 3) окремим категоріям працівників; 4) заохочувальні;

- інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

II. Учбова відпустка: 1) для здобуття освіти; 2) для професійної підготовки; 3) для профспілкового навчання.

III. Творча відпустка.

IV. Соціальна відпустка:

- відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами;

- відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

- відпустка працівникам, які мають дітей.

V. Відпустка без збереження заробітної плати.

6. Внесено пропозицію по закріпленню гарантій щодо збереження середньомісячного заробітку працівникам, які працюють за сумісництвом.

7. Визначено конкретну тривалість щорічної відпустки сезонним і тимчасовим працівникам.

8. Зроблено висновок про розширення кола осіб, які б могли скористатися додатковою відпусткою, передбаченою статтею 19 Закону “Про відпустки”. Право на зазначену відпустку повинне обумовлюватися наступними факторами: наявністю дітей (незалежно від їх кількості) та фактом їх самостійного виховання.

9. Обґрунтовано й інші пропозиції щодо внесення змін і доповнень до Закону України “Про відпустки”, Кодексу законів про працю, інших нормативно-правових актів.

Практичне значення одержаних результатів спрямоване на подальшу розробку концептуальних засад правового регулювання відпусток. На практиці положення, що викладені у дисертації, можуть бути використані у науковій сфері – при написанні монографій, наукових статей; для подальшого дослідження проблемних питань відпусток; у правотворчій сфері – висновки і пропозиції, що містяться в дисертації, можуть бути використані для удосконалення чинного трудового законодавства, зокрема, при розробці нового Трудового кодексу України та внесенні змін і доповнень до Закону України “Про відпустки”; у навчальному процесі – положення і висновки дисертації можуть бути використані при викладанні та вивченні курсу “Трудове право”, для написання підручників та навчальних посібників та для удосконалення практики застосування законодавства про відпустки.

Особистий внесок дисертанта в одержання наукових результатів, викладених у дисертації. Дисертаційна робота є самостійним науковим дослідженням. Автором проаналізовано широке коло нормативних актів та наукових досліджень, обґрунтовано теоретичні положення й сформульовано практичні рекомендації, які спрямовані на підвищення ефективності захисту трудових прав, зокрема права на відпустку. Реалізуючи мету та поставлені завдання, дисертантом одержано результати, які характеризують новизну роботи.

Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана й обговорена у відділі проблем цивільного, трудового та підприємницького права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. Теоретичні висновки дисертаційного дослідження доповідались автором: на Міжнародній науковій конференції, присвяченій 50-річчю створення Ради Європи на тему: “Європа на порозі нового тисячоліття” (5 травня 1999 р., м. Київ) ; на Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 10-й річниці створення Федерації професійних спілок України (ФНПУ – ФПУ) на тему: “Сучасний профрух в Україні та проблеми його консолідації” (5 жовтня 2000 р., м. Київ), а також на науковій конференції, яка проходила у Національному Університеті “Києво-Могилянська академія” (22-26 січня 2001 р., м. Київ).

Публікації. Основні теоретичні положення й висновки дисертаційного дослідження викладені у п’ятьох статтях, опублікованих у наукових журналах та збірнику наукових праць, які входять до переліку фахових видань, затверджених Вищою атестаційною комісією України та трьох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Відповідно до мети та завдань дослідження дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що включають дев’ять підрозділів, висновків та списку використаних джерел (155 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 209 сторінок, із яких основного тексту – 199 сторінок.

 

 

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються його мета і завдання, методологічна і теоретична основа та наукова новизна. В роботі висвітлюються питання щодо апробації наукових результатів, їх теоретична та практична значимість.

Перший розділ „Формування поняття відпустка в радянському і зарубіжному законодавстві та юридичній науці” складається з чотирьох підрозділів, у ньому досліджується становлення законодавства України про відпустки, розвиток поняття відпустка в науці трудового права, аналізуються міжнародно-правові акти та законодавство деяких зарубіжних країн.

У першому підрозділі „Становлення і розвиток законодавства про відпустки в Україні” проводиться аналіз законодавства про відпустки, починаючи з 1918 року і до сьогодні, визначаються наступні етапи становлення і розвитку законодавства України про відпустки: 1) 1917 – 1922 рр. ; 2) 1922 – 1940 рр. ; 3) 1941 – 1945 рр. ; 4) 1946 – 1970