Правове становище заміжньої жінки від стародавнього до новітнього часу

Отже перейдемо від філософсько-правої історіографії проблеми до юридичної історіографії, автори якої були і є юристами і свого часу займалися вивченням правового становища заміжньої жінки у різні часи і в різних народів.

Так, у працях Ф. Енгельса Ю. Ліперта, Л. Моргана, М. Поворинського широко розкрите становище заміжньої жінки в доісторичній сім'ї. Автори подали величезний фактичний матеріал. Велика заслуга їхня полягає в тому, що вони дослідили в головних рисах цю доісторичну основу нашої писаної історії у родових зв'язках північно-американських індіанців, знайшли ключ до найважливіших, досі нерозв'язаних загадок стародавньої грецької, римської і німецької історії. Праця Л. Моргана – справа не одного дня. Близько сорока років працював він над своїм матеріалом, поки не опанував ним цілком. Але зате і книга його – одна з небагатьох праць, що складають епоху.

У своїх дослідженнях М. Владимирський-Буданов, В. Сергеевич, Г. Терещенко, В. Шульгин, А. Смирнов, Ф. Леонтович аналізують еволюцію способу укладення шлюбу, стверджуючи, що вираз літописця: “бісівські ігрища”, вказує, звичайно, на язичеські релігійні свята, які з цим пов'язані.

В історико-правовій науці немає єдиної думки у питанні про те, хто приводив наречену в будинок нареченого, що було важливим для її майбутнього правового становища як заміжньої – посланці нареченого чи родичі нареченої. Більшість таких дослідників як К. Неволін, І. Беляев, К. Кавелин, В. Спасович, А. Добряков, К. Алексеев, С. Шпилевський, А. Савельев стверджують, що саме родичі нареченої приводили її в будинок нареченого і приносили придане, хоча заради справедливості слід відзначити дослідника А. Смирнова, який відстоює свою точку зору, стверджуючи, що приведення нареченої в будинок нареченого є не тільки справа родичів нареченого, а також самого нареченого.

Питання про те, чи існувала взагалі у російських слов'ян купівля нареченої, спірне. Одні дослідники – М. Карамзін, М. Погодін, Д. Васильєв, І. Оршанський припускають можливість існування у древніх слов'ян купівлі нареченої, що шлюб розглядався як майнова угода і що мова йде про найдавнішу форму шлюбу – продажу дружин чоловікам їхніми родичами. Такі вчені як Б. Краніхфельд, С. Соловйов, М. Бестужев – Рюмін стверджували, що мова йде не про дійсну плату за наречену, а лише про обряд, пережиток плати, обдарування.

А. Загоровський і К. Орович у своїх працях відзначають вплив Візантії на складання у нас на Русі збірників, які принижують особистість жінки. Мораль того часу вимагала від “добрих людей” упокорювати дружину, дивлячись на провину, і по-людські, тобто без заподіяння їй каліцтва. “А у випадку великої провини і за непослух і нехтування зняти сорочку, так батогом чемненько, за руки тримаючи, і на провину дивлячись”, так писав А. Загоровський.

Англійські дослідники К. Мен, С. Данге не розрізняють існування у стародавньому індуському праві вільного і невільного шлюбу як двох зовсім самостійних правових інститутів. Разом із тим у вільному шлюбі жінка не тільки була незалежною від чоловіка у майновому відношенні, але вона була і більш повноправна в особистому відношенні, тому що мала захист своєї особистості з боку колишньої сім'ї. Це стверджують такі дослідники як Й. Унгер і П. Жид.

Дослідник Н. Переферкович підкреслює, що в давньоєврейському праві говориться, що жінка або здобувалася силою, зброєю, або куплею, або просто фактичним оволодінням.

Дослідники Б. Фрезе, М. Матьє показують, що в Єгипті не лише колишня сім'я дружини, але і сама дружина були стороною в юридичній шлюбній угоді. Таким чином, сама жінка брала безпосередню участь у виробленні позитивного права, яке регулювало її особисте і майнове становище в сім'ї чоловіка.

Оцінюючи історико-культурне значення французького цивільного кодексу, в якому дуже оригінальне виписане правове становище заміжньої француженки, у зв'язку з вирішенням демографічної проблеми П. Карасевич, Ж. Сорель пишуть, що після епохи рецепції римського права це єдиний відомий нам приклад такого поширення законів одного народу в законах інших народів.

Фундаментально і дуже детально про цивільне укладення німецької імперії 1896 року писав Г. Шершеневич. У своїй праці він великої уваги приділив правовому становищу заміжньої жінки.

У науковій літературі питання про майнові відносини подружжя спірні, а саме вони впливали на поліпшення правового становища заміжньої жінки. Такі дослідники, як К. Неволін, К. Победоносцев стверджують, що роздільність майна в Росії була споконвічною. Інші дослідники, такі як В. Сергеевич, М. Владимирський-Буданов, стоять на протилежній позиції.

Немає єдності серед вчених і в питанні причин виникнення в російському праві роздільності майна подружжя. Д. Мейер дотримується думки про виникнення роздільності майна завдяки діяльності імператриць і їхній жіночофільській політиці. Хоча І. Оршанський, не погоджуючись з таким аргументом, пише, що з часів Петра законодавство йде в цьому відношенні в одному напрямку незалежно від особистості того чи іншого монарха.

У своїй монографії В. Сінайський дав розгорнуту картину майнового становища заміжньої