Правове становище заміжньої жінки від стародавнього до новітнього часу

Один лише східний світ продовжував існувати у своєму первісному вигляді, опирався плину століть і зберігся в незмінному своєму стані релігійного, політичного і шлюбного життя до нинішніх днів. У цьому стані застою Схід знав і знає тільки те, що тільки один, а не декілька, тим паче багато – повинен бути вільний. Вищий принцип всесвітньої історії – свобода, що розвивається, таким чином, зупинилася тут на своїй нижчій стадії, тобто на свободі одного. Цим, разом з тим, пояснюються соціальні відносини між жителями Сходу: рабство й абсолютне підпорядкування – то жінки чоловікові, то, навпаки, чоловіка жінці, бо цей один вільний індивід може також бути і жінкою;

у такий спосіб відбувалася поліандрія і безправ'я чоловіка.

Де єдино вільним є чоловік, там жінка йому абсолютно підлегла і цілком ним пригнічена, її життя і смерть у його руках – він велить, вона безмовно підкоряється, він не діє, вона творить і трудиться, і навіть такі найсуворіші заняття як, наприклад, польові, виконуються жінками. Ця форма полігамії є самою звичайною у східних народів. Жінка, яка тут е ніщо інше, як річ, купується, батьки дивляться на своїх дочок як на засіб збільшити своє майно.

Перелюбство жінок у східних народів карається суворо. Про зраду чоловіків тут, як і всюди, де панує полігамія, не може бути і мови, тому що чоловік вільний і вільний у задоволенні всякої примхи і всякого потягу. Таким чином, на Сході всюди, як у домашньому, так і в суспільному житті, вільна лише одна сторона, будь то чоловік чи жінка.

Дисертант стверджує, що: 1) у людей спочатку існували нічим не обмежені статеві відносини, які позначаються невдалою назвою “гетеризм”; 2) такі відносини виключають усяку можливість достовірно встановити батька, і тому походження можна було визначати лише по жіночій лінії – відповідно до материнського права, як спочатку це і було у всіх народів стародавності;

3) внаслідок цього жінки як матері, як єдині достовірно відомі батьки молодого покоління, користувалися високим ступенем поваги і пошани, що доходила до повного панування жінок (гінекократії) ; 4) перехід до одношлюбності, при якому жінка належала винятково одному чоловіку, таїв у собі порушення найдавнішої релігійної заповіді (тобто фактично порушення споконвічного права інших чоловіків на цю жінку), порушення, яке вимагало спокути чи допускалося за умови викупу. Це полягало в тому, що жінка протягом певного часу повинна була віддаватися стороннім чоловікам.

Моногамна сім'я виникає з парної родини, на рубежі між середнім і вищим ступенем варварства; її остаточна перемога – одна з ознак настання епохи цивілізації. Вона заснована на пануванні чоловіка з чітко вираженою метою народження дітей, походження яких від визначеного батька не підлягає сумніву. Тепер уже тільки чоловік може розірвати шлюб або нехтувати своєю дружиною. Існування рабства поруч з моногамією, наявність молодих красивих рабинь, які знаходяться у цілковитому розпорядженні чоловіка, додало моногамії із самого початку їй специфічного характеру, зробивши її моногамією тільки для жінки, але не для чоловіка. Такий характер вона зберігає і в даний час.

Моногамія була першою формою сім'ї, в основі якої лежали не тільки економічні умови – саме перемога приватної власності над первісною, стихійно сформованою спільною власністю, але і природні, засновані на глибоко закладених почуттях, подружніх і родинних. Панування чоловіка в сім'ї і народження дітей, які були б тільки від нього і повинні були успадковувати його багатство, – така була мета одношлюбності, відверто проголошена греками. В іншому ж вона була для них тягарем, обов'язком стосовно богів, держави і власних предків, який доводилося виконувати. В Афінах закон приписував не тільки вступ до шлюбу, але і виконання чоловіком певного мінімуму так званих подружніх обов'язків.

Таким чином, одношлюбність з'являється в історії як заснований на згоді союз між чоловіком і жінкою, як вища форма цього союзу. Але соціально-економічні умови ведуть до поневолення однієї статі іншою, як проголошення протиріч між статями. Стара відносна свобода статевих зв'язків аж ніяк не зникла з перемогою парного шлюбу чи навіть одношлюбності, вона перейшла в нову форму гетеризму, яка і в період цивілізації крокує за людьми, як похмура тінь, що лежить на сім'ї.

Під гетеризмом Морган розуміє існуючі поряд з одношлюбністю позашлюбні статеві зв'язки чоловіків з незаміжніми жінками, що, як відомо, процвітають у всіляких формах протягом усього періоду цивілізації й усе більше і більше перетворюється на неприховану проституцію. Цей гетеризм

походить безпосередньо від групового шлюбу, від тієї жертви, ціною якої жінки, віддаючись стороннім, купували собі право на цнотливість. Віддаватися стороннім чоловікам – спочатку обов'язок кожної жінки – стало згодом долею тільки тих жриць, які немов би заміщали всіх інших. В інших народів гетеризм походить від статевої свободи, що надавалась дівчатам до шлюбу і, отже, також є пережитком групового шлюбу, що дійшов до нас, тільки іншим шляхом.

Але разом з тим розвивається друге протиріччя усередині самої моногамії. Поруч із чоловіком, який скрашує своє існування гетеризмом, стоїть покинута дружина. Разом з одношлюбністю з'являються два незмінних, раніше невідомих характерних суспільних типи: постійний коханець дружини і чоловік-рогоносець. Чоловіки здобули перемогу