держави буде недостатнім, а також якщо суб'єкти не будуть вміти користуватися вже встановленими засобами для вирішення численних завдань.
Ознаки засобів-діянь (технології) :
пов'язані з використанням інструментів, знарядь, речовин (засобів-установлень) ;
енергетичний характер, що означає, що без активності, особливої юридичної сили неможливо ні подолати перешкоди, що стоять на шляху задоволення інтересів суб'єктів права, ні здійснити будь-яку юридично корисну діяльність, спрямовану на досягнення соціально значущої мети та отримання потрібного ефекту;
динамічний характер, орієнтує на відповідну діяльність з використання інструментів;
знаходяться в сфері сущого, бо проявляються в реально здійснюваній поведінку осіб;
виступають насамперед як актів реалізації прав та обов'язків, які позначають завершальний етап досягнення цілей і задоволення відповідних інтересів.
До засобів-діянь відносяться акти реалізації прав і обов'язків як самостійний елемент механізму правового регулювання. Причому практично всю юридичну діяльність (правотворчу, правозастосовчу, інтерпретаційну), якщо її брати через призму актів реалізації прав та обов'язків, можна віднести до юридичної технології (засобам-діянь). Зокрема, правотворчий орган, приймаючи нормативні документи, робить це, реалізуючи свої відповідні права та обов'язки. Точно так само здійснюється і інша юридична діяльність, серцевиною, стрижнем якої знову ж виступають акти реалізації прав і обов'язків, результатом ж є зовсім інші акти – правозастосовні та інтерпретаційні.
Якщо ж ми спробуємо знайти свого роду антонім, антипод поняттю «правовий засіб» (обозначающему правомірне явище), то ним може бути лише поняття «протиправне засіб», яке знову ж пов'язано більшою мірою з діянням (бо протизаконні інструменти, природно, офіційно не встановлюються в законодавстві), але вже правонарушающего за характером. Наприклад, все частіше повідомляється у пресі, що шахтарі, доведені до відчаю невиплатою заробітної плати, для досягнення власних цілей використовують такий засіб, як блокування керівників. Видно, що є в наявності правові можливості і ресурси (право на захист, сама судова діяльність тощо) виявилися неефективними, раз гірники намагаються вирішити свої проблеми у загальному-то неправовими, протизаконними засобами. Щось подібне відбувається і при вирішенні багатьох інших конфліктів, коли доведені до відчаю громадяни або фірми звертаються за послугами до кримінальних структур, які, на думку своєрідних «позивачів», набагато дієвіше і оперативніше «дозволять» суперечка.
Існуюча в юридичній літературі точка зору на правові засоби як суто субстанціональні феномени (С. С. Алексєєв, В. А. Сапун та ін), на наш погляд, відображає тільки частину істини. Ігнорування в інструментальному підході засобів-діянь (технології) і акцентування тільки інституційної боку розуміння юридичних коштів не дозволяє повноцінно враховувати всі ті чинники, за допомогою яких можна досягти поставлених цілей. Адже результат неможливо отримати тільки за допомогою субстанціональних явищ, які автоматично не призводять до потрібного ефекту. Потрібні ще й діяння, зусилля, активність, пов'язані з використанням наданих в законодавстві інструментів. Засоби-встановлення та засоби-діяння створюють разом необхідний і самодостатній для досягнення конкретної мети інформаційно-енергетичний комплекс ресурсів.
В юридичній літературі відсутня єдність у поглядах на класифікацію правових засобів. З огляду на це, звернемо увагу на деякі підходи щодо класифікації правових засобів, які є найбільш поширеними в юридичній літературі:
У залежності від рівня завдань, які виконуються в правовому регулювання розрізняють: загальні та спеціальні правові засоби. Загальні правові засоби визначають основні цілі та певне коло завдань у правовому регулюванні. Спеціальні правові засоби вирішують конкретне коло завдань у правовому регулюванні. До них відносять підзаконні нормативно-правові акти, що конкретизують положення актів загального характеру та закріплюють механізми їх реалізації.
У залежності від сфери правового регулювання розрізняють правові засоби, що регулюють публічно- правові та приватно-правові відносини. У сфері публічно-правового регулювання в якості правових засобів використовуються владні приписи – імперативні норми, які встановлюють чіткі, максимально конкретизовані правила поведінки, що забезпечуються шляхом використання в необхідних випадках засобів державного примусу. У сфері приватно-правового регулювання використовуються засоби договірного (консенсуального) характеру.
По формі виразу розрізняють правові засоби, які закріплені в нормативно-правових актах, нормативних договорах, юридичних прецедентах, юридичних звичаях тощо.
Вітчизняні вчені за основу класифікації правових засобів беруть наступні критерії: за галузевою приналежністю виокремлюють конституційні, адміністративні, кримінальні тощо; за характером: матеріальні та процесуальні; за інформаційно-психологічною спрямованістю: стимулюючі (заохочення, пільги, дозволи), обмежуючі (покарання, заборони, обов’язки).
Використання правових засобів у практичному житті означає таке застосування сукупності юридичних засобів для вирішення різних соціальних завдань, яке забезпечує досягнення ефекту в реалізації соціальної цінності, сили права, його місії бути стабілізуючим чинником, що приборкує та утихомирює і внаслідок цього забезпечує: надійність та стійкість відносин, що складаються; кореляцію регулювання із суб'єктивними правами; сувору регламентацію і водночас гарантованість, захищеність суб'єктивних прав; комплекс способів, які гарантують реальне, фактичне виконання юридичних обов'язків; необхідну процедуру для здійснення юридичних дій, процесуальні форми і механізми, спрямовані на реалізацію суб'єктивних прав і досягнення істини в конфліктних ситуаціях. Правові засоби можуть збігатися, а можуть і не збігатися з феноменами, які традиційно виділяються в юридичній науці. Однак у всіх випадках, як зазначає С. Алексєєв, перед нами є фрагменти правової дійсності, що розглядаються під кутом зору їх функцій, їх ролі як інструментів юридичного впливу.
Висвітлюючи думки вчених щодо правових засобів в межах адміністративних правовідносин, наведемо думку В. Колпакова та О. Кузьменко, які зазначають, що за допомогою засобів адміністративного права (норми, відносини, законодавство, компетенція суб'єктів, способи реалізації норм) здійснюється зовнішнє вираження