Предмет і метод економічної теорії

 

 

 

 

Рис. 10.2. Функція споживання

 

Зміни   у   споживанні,   які   спричиняються   змінами   в   доході,   називають   граничною схильністю до споживання

MPC = ∆ C / ∆Y

Гранична схильність до споживання — це величина додаткового споживання, що його спричиняє одна додаткова одиниця доходу. Гранична схильність до споживання коливається в межах від 0 до 1.

У системі розширеного економічного відтворення споживанню належить надзвичайно велика роль. По-перше, воно є головним компонентом сукупних видатків. По-друге, те, що не

 

споживається, — заощаджується. Заощадження — це частина доходу, що не споживається.

Отже, заощадження S дорівнюють національному доходу Y мінус споживання С: S = Y – С

Заощадження  здійснюють  домогосподарства,  підприємства,  організації  та  держава.  У

ринковій економіці основними cуб’єктами заощадження є домогосподарства і підприємства.

Економічні дослідження показують, що дохід є визначальним компонентом не тільки споживання, а й заощадження. Багаті заощаджують більше ніж бідні не тільки в абсолютних цифрах, а також як процент від доходу. Часто найбідніші витрачають більше ніж заробляють. Тому, як правило, замість заощадження зростають борги.

Функція заощадження показує зв’язок між розміром заощадження та доходом. Гранична схильність до заощадження визначається як частка кожної додаткової одиниці доходу, що йде на додаткове заощадження, тобто

MPS = ∆ S / ∆Y

Сума видатків з національного доходу на споживання плюс сума використання національного доходу на заощадження повинні дорівнювати обсягу національного доходу країни Y =C+S .

Сума граничних схильностей до споживання та заощадження  дорівнює одиниці:

MPC + MPS =1

Отже,  MPS = 1 – MPС. Заощадження є вартісним показником інвестицій і нагромадження капіталу. Поняття інвестицій застосовують, щоб позначити збільшення запасу матеріальних капітальних  благ.  Відповідно  інвестиції  мають  місце  тоді,  коли  є  заощадження  і  коли  за  їх рахунок створюється реальний капітал.

Отже, між заощадженнями та інвестиціями існує прямий зв’язок. Його можна розглядати, приміром, на як на рівні корпорації, так і в масштабі суспільного відтворення. В останньому разі використовують поняття «національні заощадження» і «норма національних заощаджень».

Національні заощадження — це та частина національного доходу, яка не використовується на споживання, тому що має бути спрямована на нагромадження капіталу і багатства країни. Це

— чисті заощадження і чисті нагромадження.

Норма національного заощадження (ННЗ), визначається як відсоток національного доходу, що заощаджується. Заощадження, здійснювані за рахунок національного доходу називаються чистими заощадженнями. Оптимальною нормою  національного заощадження вважається  20—

25%. Між нормою національного заощадження, інвестиціями і темпами економічного зростання існує  тісний  взаємозв’язок.  Тому  кожна  країна  особливу  увагу  звертає  на  стимулювання схильності населення, домогосподарств, підприємств до заощадження.

 

 

 

 

ТЕМА 11. ДЕРЖАВА ТА ЇЇ ЕКОНОМІЧНІ ФУНКЦІЇ

 

1. Державне регулювання ринкової економіки: необхідність, цілі та методи

2. Фінансова система. Державний бюджет та державний борг

3. Система оподаткування та її елементи. Класифікація податків. Крива Лаффера

 

 

 

1. Державне регулювання ринкової економіки: необхідність, цілі та методи

 

Еволюція економічної діяльності держави. Вона є результатом еволюції суспільства на певному етапі його розвитку і визнанням того, що суспільство заплуталось у невирішених суперечностях. Суспільство не може без певної сили позбутися суперечностей, які виникають, чи примиритися  з  ними.  Для  того  щоб  вони  не  завдавали  шкоди  економічному  розвиткові суспільства і стабілізували його, необхідна була сила, яка пом’якшувала боротьбу, утримувала

 

порядок,  формувала  «правила  поведінки»  суб’єктів  господарювання.  Ця  сила,  яка  виросла  із суспільства, поступово стала над суспільством і все більше відчужувалась від нього, і є державою.

Розвиток  людської  цивілізації  підтверджує,  що  втручання  держави  в  економіку відбувалося здавна, проте його ступінь у різні історичні періоди був неоднаковим. На перших етапах еволюції держава виступала як зовнішня сила щодо суспільного виробництва. Держава через свою особливу роль у суспільстві тією чи іншою мірою втручалася в економічні процеси. Але спочатку це втручання було зумовлене її власними виникненням і необхідністю.

З розвитком, держава розпочала контроль за обміном всередині роду, общини, країни, впливаючи на все суспільне життя, великого успіху вона досягла у стимулюванні міжнародних зв’язків. Держава генерувала нові торгові шляхи і виконувала роль посередника між різними країнами. Торгове суперництво між країнами призвело до військових конфліктів і застосування владою  заходів  протекціонізму,  а  саме   утримання   в   секреті   техніко-технологічних   новин, придбання дешевих матеріалів для обробної промисловості тощо. Держава   втручалася в процеси господарської діяльності й ніколи не була пасивною щодо різних суспільних груп, класів, верств. Вона замовляла товари суб’єктам виробництва, здійснювала державне споживання, тобто була великим споживачем.

На ранньому етапі державне господарство збігається з особистим господарством глави держави. Державна скарбниця у цей період — одночасно й особиста скарбниця князя, короля. Основна частина суспільних потреб, а це — утримання володаря під час подорожей, військові й транспортні повинності, забезпечення армії всім необхідним та інше, задовольняється в натуральній формі.

У період пізнього середньовіччя роль держави, її економічна діяльність посилюється і стає закономірним явищем у суспільному розвитку. Суспільне виробництво починає змінювати форму господарювання, оскільки зароджуються капіталістичні відносини. У