Предмет і метод економічної теорії

 

Фрідмена були використані в так званій рейганоміці. Прихильники неоліберальних концепцій вважають, що потрібно відмовитися від кейнсіанських рецептів антициклічного регулювання, які призводять до різких коливань грошової маси і перейти на суворе регулювання грошей в обігу, незалежно від кон’юнктури. Грошова маса, на їх погляд, може бути збільшена лише відповідно до довгострокових темпів зростання національного доходу.

Неокейнсіанці, як і раніше, виходять з того, що у капіталістичній економіці існують стійкі причини, які зумовлюють відхилення від оптимального використання ресурсів і стабільного зростання, тому для їх коригування необхідна держава.

Проте, як стверджує досвід, держава в змішаній економіці використовує елементи різних концепцій регулювання економічних процесів. Здійснюючи централізоване регулювання, вона надає своїм заходам загального характеру та сприяє підвищенню рівня узгодженості дій на мікро- і макрорівнях. Активне втручання держави в суспільне відтворення викликане перш за все необхідністю підтримання умов саморегулювання економіки, забезпечення ефективності функціонування ринку.

Забезпечення правової бази та суспільної атмосфери, що сприяють ефективному функціонуванню  ринкової  системи.  Ще  А. Сміт  стверджував,  що  держава  є  гарантом  і захисником прав власності, цілісності національного суверенітету, законності і правопорядку, стабільності національної валюти. Більшість цих функцій можна віднести до «передекономічних», бо  без  їх  реалізації  стабільний  і  ефективний  ринок  неможливий.  Необхідна  правова  база передбачає такі засоби, як надання законного статусу приватним підприємствам, визначення прав приватної власності й гарантоване дотримання контрактів. Уряд установлює «правила гри», що регулюють відносини між підприємствами, постачальниками ресурсів і споживачами. Економіко- правовий порядок забезпечується державою через оформлення і закріплення загальних правил поведінки економічних суб’єктів. Вони складаються з: приватного права розпорядження власністю і правил його передачі; прав, що регулюють відносини всередині економічних одиниць, — підприємницьке, сімейне та юнацьке право; прав, що регламентують грошове забезпечення економіки і фінансове господарство державного підпорядкування, — право емісійного банку, податкове та фінансове право; прав, що закріплюють санкції для дій, які виключають конкуренцію або загрожують їй, — конкурентне право, право економічних штрафів та ін. Основні послуги, що забезпечуються урядом, включають: застосування поліцейських сил для підтримання суспільного  порядку;  введення  стандартів  вимірювання  ваги  і  якості  продуктів;  створення грошової системи, що полегшує обмін товарів і послуг. Така діяльність уряду поліпшує розподіл ресурсів. Забезпечення ринку засобом обігу, гарантована якість продуктів, визначення прав власності й відповідальність щодо дотримання умов контрактів — усі названі заходи обумовлюють збільшення обсягів торгівлі.

Держава захищає ринок від монополізації, від знищення конкуренції, тому що при послабленні конкуренції ефективність суб’єктів господарювання знижується. По-друге, необхідність державного втручання зумовлена й тим, що певна економічна діяльність є невигідною для суб’єктів господарювання. Тому держава здійснює будівництво шляхів, електростанцій, комунальне обслуговування будинків, санітарний контроль тощо. По-третє, втручання держави викликано необхідністю певного перерозподілу доходів, підвищенням доступу населення до деяких товарів і послуг. Механізм перерозподілу доходів передбачає виплату з державного бюджету і позабюджетних фондів пенсій, стипендій, дотацій, різної допомоги.

Відмови ринку. В сучасній економічній науці необхідність урядового втручання в економіку пов’язують з відмовами ринку (фіаско ринку). Відмови ринку — це небажання або неспроможність ринку задовольнити потреби суспільства чи окремих груп індивідів ринковою економічною системою.

Розглянемо основні випадки відмов ринку.

1. Ринок ґрунтується на індивідуальній економічній свободі та конкуренції учасників господарського процесу, що є істотною перевагою цієї форми господарювання. Індивідуальна економічна свобода доти, доки вона не обмежує економічну свободу інших індивідів, є благом. У тому  випадку,  якщо  свобода  одного  індивіда  обмежує  свободу  інших,  має  бути  суспільний

 

обмежувач індивідуальної свободи. Так, свобода підприємництва на основі конкурентної бороть- би природним чином породжує свій антипод — свавілля монополій, який може бути обмежений законом про захист конкуренції (чи антимонопольним законодавством). Монополія — це стан, за якого кількість продавців стає такою малою, що кожен продавець може вплинути на загальний обсяг  пропозиції,  а  тому  й  на  ціну  продукту,  що  продається.  Коли  монополія  замінює конкуренцію, продавці отримують можливість маніпулювати цінами на власну користь і на шкоду суспільству. Монополія призводить до нераціонального розподілу економічних ресурсів.

2. Ринок повного мірою забезпечує виробництво благ для індивідуального споживання. Ці блага називають приватними. Приватні блага — це блага, споживання яких одними особами виключає можливість їх одночасного споживання іншими. Доступ до споживання приватних благ має той, хто хоче їх придбати та може їх оплатити. Це їжа, взуття, одяг, засоби гігієни, а також верстати, машини, сировина і т. ін. Звісно, приватні блага виробляються ринком в належному обсязі та потрібної структури.

Але  є  і  ті  блага,  які  можна  споживати  тільки  сумісно,  вони  неподільні  (національна безпека, забезпечення правопорядку, захист довкілля тощо). Такі блага називають суспільними. Суспільні блага — це ті блага, які водночас можуть споживатися багатьма особами, незалежно від того, може чи не може їх оплатити кожний окремий споживач. За виробництво суспільних благ відповідає уряд. Суспільні блага поділяють на два види: чисті, на які зовсім не поширюється принцип вилучення; та змішані, у яких  суспільна корисність вища, ніж індивідуальна. Безпека держави, охорона правопорядку,