Предмет і метод економічної теорії

—         обсяг золотовалютних резервів має бути достатнім для покриття витрат на імпорт, як мінімум, за 3 місяці і т. ін.

Уряд здійснює вплив на економіку за допомогою економічної політики держави. Економічна   політика   —   це   система   економічних   цілей   та   засобів   (інструментів),   які забезпечують вирішення стратегічних (довгострокових) і тактичних завдань розвитку економічної системи країни, втілених у державних (урядових) програмах. Вирішення   завдань, що постають перед урядом, вимагає певних інструментів (засобів). Інструменти (засоби) — це ті дії, за допомогою яких можна реалізувати цілі та завдання, що постають перед урядом. Уряд може здійснювати вплив на економіку, реалізуючи фіскальну, монетарну, зовнішньоекономічну, соціальну, антимонопольну, інвестиційну, антиінфляційну, антициклічну політику, а також політику ціноутворення, індикативне планування, амортизаційну політику тощо. Кожна з перерахованих вище складових має свою структуру засобів (інструментів) впливу на економіку з боку уряду.

Основні завдання, що постають перед урядами держав такі.

1.Розробка законів, норм і правил володіння власністю та функціонування ринків.

2.      Здійснення  державних  (урядових)  закупівель  економічних  благ  з  метою забезпечення ними  секторів фірм та домашніх господарств, а також виробництво державним сектором суспільних благ з подальшим їх продажем чи передачею в частково оплачуване чи безоплатне користування (споживання). Урядові затрати на закупівлю економічних благ (речових товарів і послуг) сприяють перерозподілу ресурсів з приватного на суспільне споживання економічних благ. Якщо уряд купує на товари та послуги, то частина населення зможе завдяки діяльності уряду спожити оплачені суспільством блага.

3.        Здійснення трансфертних виплат: на соціальне страхування, на випадок безробіття, виплати субсидій, субвенцій, допомоги.

4.        Справляння податків. Сума затрат на державні закупівлі речових товарів і послуг та виплату трансфертів становить затрати держави. Головним джерелом надходжень (доходів) для можливості здійснення цих затрат є податки. Надлишкова сума затрат утворює дефіцит державних бюджетів, які фінансуються грошовою емісією або позикою.

5.        Прямий та опосередкований вплив уряду на розподіл ресурсів. Уряд значною мірою може впливати на структуру виробництва, маніпулюючи податками і затратами, рекомендуючи

«що» виробляти. Збільшуючи податки на певні групи товарів, уряд обмежує обсяги їх виробництва, а субсидуючи — стимулює їх зростання. Шляхом регламентування норм права уряд впливає на те, «як» виробляти. За допомогою податків і трансфертних виплат уряд впливає на вирішення проблеми «для кого» виробляти.

 

6.На уряд покладається вирішальна роль у розв’язанні проблем довкілля.

7.Національна безпека держави забезпечується виключно урядовим фінансуванням.

8.       Захист  конкурентного  середовища  та  врегулювання  проблем,  пов’язаних  з порушенням дії ринкових сил тощо.

Уряд  використовує  для  впливу  на  економіку  прямі  та  непрямі  методи.  Прямі  методи впливу ще називають адміністративними, а непрямі — економічними. Адміністративні та економічні методи використовують відповідно прямі й непрямі засоби впливу. Обидва методи застосовують на всіх рівнях економічної системи. Але чим вищий рівень ієрархії, тим більше використовують адміністративні методи. Стосовно найвищого рівня урядової влади частка адміністративних і економічних методів залежить від рівня дохідної частини бюджету. Якщо державна   казна   пуста   —   превалюють   адміністративні   методи,   якщо   вона   повна   — переважають неадміністративні.

Прямі методи урядового впливу базуються на владно-розпорядчих відносинах і проявляються у формі адміністративного впливу на поведінку, функціонування і результативність економічних суб’єктів, обмежуючи певною мірою їх економічну свободу. Окрім того, адміністративні методи управління ґрунтуються на командних формах наказів і розпоряджень, які  здійснюють  ті,  хто  стоїть  вище  в  ієрархії.  Їм  властива  вертикальність.  Адміністративні методи запрограмовані на швидкість, а не на економічну ефективність. Тут воля спирається не на економічний інтерес, а на владу. Ці методи характеризуються обов’язковістю й безальтернативністю виконання положень, наказів, розпоряджень владних структур і чіткою відповідальністю суб’єктів господарювання та громадян за їх невиконання. Спектр цієї відповідальності широкий і перебуває в діапазоні від попередження до штрафів і навіть карної відповідальності.

Засоби адміністративного впливу на економіку можна поділити на такі групи:

—       засоби заборони (скуповувати акції своїх конкурентів; заборона здійснювати будівництво чи інші види діяльності шляхом припинення видачі чи дії ліцензії);

—         засоби  дозволу  (видача  ліцензій,  дозволів  на  використання  раніше  заборонених ресурсів чи інших економічних благ);

—         засоби  примусу  (держава  зобов’язує  підприємців  забезпечувати  безпечні  умови праці; організувати виробниче навчання, встановлювати очисні споруди, здійснювати обов’язкове страхування та ін.).

Найважливішими  інструментами  реалізації  адміністративних  методів  є  ліцензії, квоти, норми, стандарти, санкції, ціни.

Ліцензії являють собою дозволи, які видають відповідні органи господарюючим суб’єктам. Як правило, вони мають місце тоді, коли підприємницька діяльність з виготовлення товарів, надання послуг або виконання робіт пов’язана з можливою небезпекою для громадян. Прикладом можуть бути ліцензії на спорудження будівель, мостів, на виробництво наркотичних речовин, виробництво медикаментів, надання медичних послуг тощо. В Україні порядок надання ліцензій регламентується спеціальним положенням про видачу ліцензій за окремими видами діяльності.

Квоти — це певні кількісні обмеження, які держава встановлює стосовно виготовлення, споживання  або  вивозу  (ввозу)  товарів  на  територію  держави.  В  Україні  прикладом  досить частого застосування квот можуть бути обмеження в експортних та імпортних операціях. Так, захищаючи власного товаровиробника,