Предмет і метод економічної теорії

Операції на відкритому ринку полягають у тому, що держава або скуповує цінні папери, або ж продає їх. Оскільки на ринку цінних паперів головними інституціональними інвесторами є банки й небанківські кредитні установи (парабанки), то це (у разі скуповування цінних паперів державою) дає їм додаткові кошти і сприяє посиленню ділової активності, а під час продажу все відбувається навпаки. Проте в Україні через нерозвинутість ринку цінних паперів цей шлях державного регулювання економіки в сучасних умовах не дуже дієвий.

Державні замовлення — це та закупівля товарів, яка здійснюється державою. В умовах ринку  це  надзвичайно  важливий  важіль  регулювання  співвідношення  попиту  і  пропозиції,  а відтак, й економічного життя загалом. Якщо держава закуповує стратегічні товари в державний резерв та ще за цінами, які вищі від ринкових, — вона, з одного боку, стримує можливе падіння цін на продукцію вітчизняного виробника.  З іншого боку, достатньо великі продажі, наприклад, зерна дають можливість державі бути повноправним гравцем на ринку й стримувати небажане зростання цін на ньому. Крім того, здійснюючи інтервенцію на товарному ринку, вона зменшує надлишкову  спекуляцію.  Окрім  цього,  держава,  закуповуючи  товари,  наприклад,  для  свого війська, дає можливість вітчизняним виробникам розширити ринок збуту, а масштабність цих закупок і стабільність ціни стають добрим стимулом посилення конкуренції серед можливих постачальників таких товарів.

Усі ці методи регулювання держава може використовувати одночасно в їх різних комбінаціях, наприклад заморожування або блокування цін, контроль над певними їх видами, встановлення митних тарифів, квот і т. п. Часто між прямими і непрямими методами немає чітко визначеної межі і вони взаємодоповнюють (продовжують) один одного.

Основні напрями державного впливу на економіку.

1. Впливна економічне зростання в довгостроковому періодіздійснюється завдяки

впливу фіскальних (бюджетно-податкових) і монетарних (кредитно-грошових) засобів.

Бюджетно-податкові засоби стимулювання економічного зростання: 1) збільшення обсягу державних закупівель, 2) зменшення податків, 3) збільшення трансфертних виплат домогосподарствам і бізнесу. Окрім того, економічне зростання можна стимулювати мо- нетарними  чинниками шляхом:  1) зменшення  облікової  ставки процента,  за якою  комерційні банки отримують кредити в національному банку; 2) зменшення норми обов’язкових банківських резервів, що визначаються як процент від депозитів комерційних банків і на безпроцентній основі зберігаються в центральному банку та 3) шляхом викупу державних цінних паперів у населення центральним банком. Усі ці заходи спрямовані за збільшення пропозиції грошей в економіку. Це робить їх дешевшими, що сприяє розширенню кредиту, пожвавленню ділової активності та економічному зростанню.

Обмежувальна політика економічного зростання використовується в періоди стрімкого зростання, коли виникає небезпека «перегріву» економіки (буму), за яким йде спад. Щоб уник- нути спадів (тобто розривів у довгостроковому зростанні), це зростання необхідно обмежувати. Заходи фіскальної політики, що обмежують економічне зростання, полягають у 1) зменшенні державних закупівель, 2) зростанні податків, 3) зменшенні трансфертних виплат. Це обмежує сукупний попит, а тому й обсяг національного виробництва. Обмежувальні заходи монетарної політики спрямовані на 1) зростання облікової процентної ставки, 2) зростання норми обо- в’язкових банківських резервів та 3) продаж населенню державних цінних паперів. Наслідком таких дій є зменшення пропозиції грошей, їх подорожчання, звуження кредиту, що стримує економічне зростання.

2. Антиінфляційна політика буває двох видів: 1) спрямована на подолання інфляції радикальними заходами та 2) спрямована на обмеження темпів зростання цін з метою адаптації (пристосування) до цієї ситуації. Переважна більшість країн світу впроваджує адаптивну інфляційну політику. США, Велика Британія та деякі інші країни надають перевагу радикальним методам боротьби з інфляцією.

Довгострокова антиінфляційна політика має за мету ліквідацію інфляційних очікувань

населення.  Засобами  реалізації  цієї  мети  є:  подолання  бюджетних  дефіцитів;  контроль  за

 

зростанням грошової маси; формування належних обсягів золотовалютних резервів і т. ін.

Короткострокова антиінфляційна політика спрямована, насамперед, на обмеження темпів інфляції. Для вирішення цієї проблеми уряд спрямовує свої зусилля на зменшення диспропорції між сукупним попитом і сукупною пропозицією. Засобами досягнення цього завдання є: 1) стимулюванні виробництва шляхом зростання державних закупівель, інвестицій; 2) пошук   соціально   нейтральних   джерел   збільшення   бюджетних   надходжень;   3)   активізація імпортної   політики;   4)   зростання   процентних   виплат   за   депозитами   для   стимулювання заощаджень і обмеження обсягу споживчого попиту.

3. Соціальна політика уряду ставить перед собою два основні завдання: 1) забезпечення нагромадження людського та соціального капіталу; 2) соціальний захист вразливих верств населення.

Досягнення першого завдання відбувається завдяки використанню урядом таких засобів:

1) визначення й запровадження мінімальної заробітної плати; 2) нормування умов праці та трива- лості  робочого  часу;  3)  фінансування  перекваліфікації  та  підвищення  кваліфікації;  4) фінансування забезпечення базового рівня послуг щодо охорони здоров’я; 5) фінансування (часткове чи повне) освітянських послуг в освітніх закладах різного рівня; 6) індексація грошових доходів  за  умов  інфляції;  7)  встановлення  неоподатковуваного  мінімуму  доходів;  8) диференціація податкових ставок залежно від рівня доходу; 9) надання податкових пільг і т. ін.

Реалізація другого завдання здійснюється за допомогою обов’язкового соціального страхування,   що   складається   з   двох   напрямів:   1)   перший   пов’язаний   з   відновленням   і збереженням працездатності; 2) другий гарантує матеріальне забезпечення громадян, що втратили працездатність або не мали  її. Гарантована державою система складається із заходів забезпечення громадян: 1) у старості (пенсійне страхування),  2) у випадку захворювання, 3) у випадку втрати працездатності (медичне страхування); 4) щодо підтримання материнства та