Предмет і метод економічної теорії

 

3.Прибуток на капітал і фактори, що його визначають

 

Прибуток  на  капітал  —  найважливіша категорія  ринкової  економіки,  складна  і багатогранна за своєю сутністю та конкретними формами вияву. Еволюція наукових уявлень про природу та джерела прибутку відображає розвиток теоретичних досліджень сутності та динаміки руху капіталу.

Досліджуючи торговельний капітал, меркантилісти доходили висновків, що прибуток виникає у сфері обігу, а його безпосереднім джерелом є зовнішня торгівля. А. Сміт трактував прибуток як дохід на капітал, стверджуючи, що «дохід, одержуваний з капіталу особою, яка особисто вкладає його в справу, зветься прибутком». Водночас, на думку вченого, «не виключено, що прибуток на капітал є лише іншим найменуванням для винагороди особливого виду праці, а

 

саме праці по нагляду та управлінню. Однак прибуток абсолютно не схожий на оплату праці; він формується зовсім на інших засадах, безвідносно до кількості, важкості чи складності праці по нагляду та управлінню. Він визначається у цілому величиною капіталу, що застосовується, і буває більшим або меншим у відповідності з цією величиною».Д. Рікардо визначав прибуток як частину вартості, що залишається після вирахування заробітної плати. Грунтуючись на теорії трьох факторів виробництва, Ж.-Б. Сей поділяв прибуток на процент (дохід на капітал) та підприємницький дохід (винагороду за “талант, діяльність, дух порядку й керівництва”). Дж. С. Мілль аналізував прибуток як винагороду підприємця за утримання від споживання. К. Маркс досліджував прибуток як головну мету й мотив діяльності капіталіста, результат неоплаченої праці найманих робітників, похідну та перетворену форму додаткової вартості, що виступає як породження всього авансованого капіталу.

Відомі економісти другої половини XIX ст. Е.Бем-Баверк та А. Маршалл звертали увагу на плату за ризик як складову прибутку. Важливим кроком на шляху опису економічної природи прибутку   стало   дослідження   відомого   американського   вченого   Дж.Б.   Кларка   «Розподіл багатства» (1895). Розмежувавши два стани економіки (статистичний і динамічний), вчений ствер- джував, що у статистичній економіці формуються такі доходи, як заробітна плата, процент, рента та  підприємницький  дохід  (оплата  управлінської  праці).  Водночас,  на  думку  американського дослідника,  лише  за  динамічної  економіки  створюються  необхідні  умови  для  виникнення прибутку як специфічного виду доходу.

Необхідно зазначити, що в зарубіжній економічній літературі термін «прибуток», як правило, вживається у широкому та вузькому розуміннях, а саме: 1) як такий, що включає до свого складу процент (широкий підхід); 2) як підприємницький дохід, тобто без включення до його складу процента (звужений підхід). У XX ст. загальновживаним стало використання цього терміна у вузькому розумінні, яке витіснило ідентичне поняття підприємницького доходу. При цьому в економічній літературі утвердились такі підходи до трактування економічної природи прибутку.

1.Прибуток як винагорода за вмілу оцінку ризиків і невизначеності. Цей підхід був започаткований відомим американським економістом Ф. Найтом, який вважав, що прибуток породжується особливим підприємницьким талантом, умінням адаптуватися до потреб динамічного розвитку та адекватно відповідати на передбачувані й непередбачувані ризики. «За підприємницької системи економічну діяльність спрямовує спеціальний соціальний клас — бізнесмени, — писав дослідник. — Вони у строгому розумінні є виробниками, в той час як населення просто забезпечує їх виробничими послугами».

2.Прибуток як винагорода за новаторство, впровадження технічних, комерційних, організаційних та фінансових нововведень. Зазначений підхід був обґрунтований відомим австро- американським дослідником Й. Шумпетером у книзі «Теорія економічного розвитку» (1912) на основі дослідження прибутку як потужної творчої сили розвитку ринкової економіки.

3.Прибуток як наслідок монопольної влади, що виникає в результаті обмеження конкуренції.  Цей  підхід  був  започаткований  американським  економістом  Е.  Чемберліном, автором праці «Теорія монополістичної конкуренції» (1933) та англійською дослідницею Дж. Робінсон,   автором   книги   «Економіка   недосконалої   конкуренції»   (1933).   На   думку   цих дослідників, заумов монополізації існують можливості завищення цін і формування доходу, джерелом  якого  є  реалізована  в  ціні  монопольна  влада.  Водночас  необхідно  зазначити,  що питання про монопольну складову прибутку до цього часу залишається дискусійним.

У сучасній економічній теорії значна увага приділяється аналізу прибутку фірм, які діють за умов різних типів ринкових структур. При цьому прибуток трактується як виражений у грошовій формі дохід підприємця на вкладений капітал, різниця між загальною виручкою від реалізації (валовим доходом) і сукупними витратами фірми:

PR = TR - ТС,

де PR — прибуток фірми; TR — виручка від реалізації; ТС — сукупні витрати.

Існування двох підходів до визначення витрат фірми (бухгалтерського та економічного)

зумовлює   застосування   двох   підходів   до   аналізу   прибутку.   Бухгалтерський   прибуток

 

визначається як різниця між валовим доходом (виручкою від реалізації продукції) та бухгал- терськими (зовнішніми) витратами виробництва. Кінцевий фінансовий результат, який найбільше цікавить підприємця називається чистим прибутком. Чистий прибуток — прибуток, який залишається у розпорядженні підприємця після розрахунків з бюджетом за податковими та обов’язковими платіжними зобов’язаннями.

Нормальний прибуток — звичайний для галузі дохід від економічних ресурсів; мінімальний дохід, який стимулює підприємця продовжувати справу, залишаючись у певній сфері бізнесу. Оскільки нормальний прибуток є винагородою за виконання підприємницьких функцій, він входить до складу внутрішніх витрат фірми. Економічний прибуток визначається як різниця між валовим доходом та економічними (зовнішніми і внутрішніми, з урахуванням нормального прибутку) витратами виробництва. Економічний прибуток — це надлишок від нормального при- бутку,