Предмет і метод економічної теорії

І. Людський капітал як міра втіленої у людині здатності приносити дохід. Освіта, професійна  підготовка,  здоров’я,  природні  здібності  і  творчість  індивіда  розглядаються  як чинники його продуктивної сили, що сприяє збільшенню обсягів виробництва високоякісної інноваційної продукції і приносить так звану технологічну ренту, виступаючи найважливішим джерелом зростання доходу окремої людини й суспільства в цілому. При цьому особистість визначається не лише як суб’єкт, а і як об’єкт економічної діяльності та інвестицій, які прибутковіші, ніж капіталовкладення в інші фактори виробництва. Інвестиціями в людський капітал вважаються витрати на здобуття освіти, кваліфікації, підготовку та перепідготовку працівників, підтримку здоров’я, інформаційне забезпечення тощо. Величина людського капіталу оцінюються потенційним доходом, який він може приносити власнику.

II. Інтелектуальний капітал — нагромаджена в процесі інтелектуальної діяльності сукупність знань, досвіду, навичок, здібностей і взаємовідносин, що мають економічну цінність і використовуються з метою отримання доходу.

У сучасній економічній літературі розрізняють інтелектуальний капітал суспільства (сукупність знань, досвіду, зв’язків та інформації, що використовуються на рівні суспільства в цілому  і  є  провідним  чинником  зростання  національного  доходу  постіндустріального суспільства), інтелектуальний капітал окремої компанії (сукупність активів, заснованих на інтелектуальних здібностях працівників компанії, що реалізуються у процесі інноваційної діяльності та збільшують її ринкову вартість) та інтелектуальний капітал окремого індивіда. У високоцивілізованому суспільстві інтелектуальний капітал починає переважати над усіма іншими формами капіталу, виступаючи головною передумовою нагромадження суспільного багатства.

Вітчизняні та зарубіжні дослідники виокремлюють у структурі інтелектуального капіталу окремої компанії такі складові: 1) людський капітал — нагромаджені в результаті інвестицій та втілені у працівниках компанії знання, творчі здібності, професійний досвід і моральні цінності;

2) структурний капітал — технічне і програмне забезпечення, організаційна структура, інтелектуальна власність, відносини з клієнтами тощо. До складу структурного капіталу входять:

1)  клієнтський  капітал  (відносини  із  замовниками,  покупцями,  ділові  зв’язки  з постачальниками, товарні знаки та знаки обслуговування тощо); 2) організаційний капітал (інформаційні ресурси, електронні мережі, організаційна структура, авторські права тощо).

III. Соціальний капітал — капітал, втілений у якості соціальних зв’язків та відносин, заснованих на довірі як концентрацій очікувань та зобов’язань, що спонукають суб’єктів господарювання до ефективніших дій з метою досягнення спільних цілей. На відміну від матеріалізованого   фізичного   капіталу   та   невіддільного   від   індивіда   людського   капіталу, соціальний капітал існує лише у відносинах між людьми. Його об’єктивною основою є мережі соціальних   зв’язків,   які   використовуються   для   інформації,   навчання,   формування   правил поведінки та репутації, заснованих на порядності, надійності, послідовності, лояльності, чесності, відкритості, дотриманні загальновизнаних морально-етичних цінностей.

Зарубіжні дослідники визначають соціальний капітал як певну суму ресурсів (фактичних чи віртуальних), які накопичуються в індивідів та груп завдяки наявності мережі більш-менш

 

інституціоналізованих відносин взаємного визнання і довіри.

Стверджуючи,  що  «соціальний  капітал  включає  як  певну  мережу  зв’язків,  так  і  певні активи, які можуть бути мобілізовані через цю мережу», вони виокремлюють такі його форми: 1) зобов’язання та очікування, які залежать від надійності соціального середовища; 2) інформаційні можливості (здатність соціальної структури до передачі інформаційних потоків і норм); 3) соціальні норми та етичні принципи.

Таким чином, згідно із сучасними науковими підходами капітал може набувати не лише уречевлених, але й неуречевлених (втілених у окремих людях або відносинах між ними) форм. На думку відомого французького дослідника П. Бурдьє, постіндустріальні перетворення сприяють розвитку таких основних станів капіталу: 1) інкорпорованого (сукупності відносно стійких, відтворюваних диспозицій і здібностей, якими наділений власник тієї чи іншої форми капіталу);

2) об'єктивованого (уречевлених форм капіталу, доступних безпосередньому сприйняттю та передачі у фізичній, предметній формі); 3) інституціоналізованого (визнання певного виду капіта- лу як ресурсу, який може бути неформалізованим або формалізованими у вигляді прав власності, сертифікатів тощо).

Водночас людський, інтелектуальний та соціальний капітали не є відокремленими і незалежними активами. Вони формуються та розвиваються в органічній єдності, взаємодії та взаємозв’язку,  взаємопроникаючи  та  доповнюючи  один  одного.  З  огляду  на  те,  що нагромадження, вдосконалення та всебічний розвиток людського багатства набувають першовартості у контексті наявних джерел сучасного економічного зростання, стає зрозумілою важливість цього підходу для аналізу капіталу як економічної категорії.

Не відкидаючи жодного з трактувань капіталу, накопичених науковою думкою за всю історію розвитку економічної теорії, слід наголосити на необхідності аналізу сутності капіталу в контексті соціально-економічних та історичних умов його саморозвитку.

Багатоаспектність  категорії  «капітал»  виявляється  у  різноманітних  формах  його існування.У сучасній економічній літературі категорія капіталу аналізується за такими аспектами:

1.  За  сферами  застосування  (промисловий,  торговельний,  позичковий  капітали,  або капітал сфери виробництва та капітал сфери обігу). Промисловий капітал — капітал, який застосовується у сфері матеріального та нематеріального виробництва з метою отримання прибутку. Торговельний капітал — капітал, який функціонує у сфері товарного обігу, забезпечуючи одержання торговельного прибутку. Позичковий капітал — грошовий капітал, який надається в позику та приносить власнику дохід у вигляді процента.

2. За напрямами інвестування (матеріально-речовий, людський, інтелектуальний, соціальний капітали).

3. За масштабами функціонування (місцевий, регіональний, національний, транснаціональний капітали).

4. За значенням у створенні та перерозподілу доходу (реальний і фіктивний капітали). Реальний капітал обслуговує насамперед рух промислового капіталу, відіграє визначальну роль у створенні доходу, втілюючись у матеріально-речові, грошові та духовні цінності.