Предмет і метод економічної теорії

Прибуткові податки можуть бути:

• прогресивними – якщо зі зростанням доходу середня ставка податку зростає;
• регресивними – якщо середня ставка знижується зі зростанням доходу;
• пропорційними – коли середня ставка залишається незмінною незалежно від розмірів доходу.

Якщо державні видатки перевищують надходження, виникає дефіцит державного бюджету, якщо надходження перевищують видатки – профіцит.

Іншим джерелом поповнення державного бюджету є державні позики. Випуск позик створює державний борг.

Бюджетно-податкова система як інструмент економічної політики держави.

Оподаткування є невід'ємною економічною функцією будь-якої держави. Податки – це обов'язкові платежі державі юридичними та фізичними особами. Це головна форма державних доходів. Податкові відносини уособлюють певну частину фінансових відносин, що пов'язана з формуванням грошових доходів держави. Тому податок як економічна категорія перш за все втілює у собі систему економічних відносин з приводу розподілу частини власності (доходу) між державою та іншими господарюючими суб'єктами.

Податкові відносини потребують надійної нормативної бази регулювання. Вони здійснюються за допомогою податкового права. Ця галузь містить сукупність юридичних норм, які визначають виникнення, зміни, припинення податкових відносин, види податків, порядок їх стягнення, об'єкти, суб'єкти та ставки оподаткування, відповідальність платників тощо. Ці категорії розглядаються у певних законах України та інших нормативних актах.

Податкова система – це закріплена законодавством сукупність податків, які стягуються, а також принципів, форм і засобів їх побудови. Вона забезпечує концентрацію у безпосередньому розпорядженні держави фінансових ресурсів для вирішення найголовніших загальнодержавних та соціальних завдань. Через податки, пільги, фінансові санкції, що є невід'ємною частиною системи оподаткування, держава висуває єдині вимоги до ефективності господарювання, які стимулюють досягнення встановленої мети, раціональне використання підприємствами залишених у них доходів на виробничий розвиток, створюючи при цьому рівні умови для всіх учасників суспільного виробництва.

 

 

Сутність та етапи становлення світового господарства.

Світове господарство – це сукупність національних господарств та їх об’єднань, взаємопов’язаних міжнародними економічними відносинами на основі міжнародного поділу праці.

Міжнародний поділ праці – вища ступінь суспільного територіального поділу праці, яка спирається на спеціалізацію виробництва окремих країн. Виділяють такі етапи розвитку міжнародного поділу праці:

• спеціалізація, пов’язана з природно-кліматичними умовами країн (особливо сировина та сільське господарство) ;
• предметна (міжгалузева) спеціалізація, орієнтована на окремі види промислових виробів;
• подетальна спеціалізація, пов’язана з особливостями сучасної НТР.

Економіка, що бере участь у міжнародному поділі праці, називається відкритою. Її антиподом є автаркія – закрита, ізольована від світового ринку та світової конкуренції економіка “опори на власні сили”. Показником відкритості економіки є частка експорту або імпорту у ВВП країни.

Інтернаціоналізація продуктивних сил – це розвиток процесу використання продуктивних сил національних господарств через поглиблення міжнародних економічних відносин, міжнародної спеціалізації та кооперації виробництва, зростання міжнародного поділу праці і розвиток міжнародного обміну на всіх стадіях суспільного відтворення.

У процесі розвитку інтернаціоналізації продуктивних сил і виробництва формується світовий ринок і світове господарство. Провідною тенденцією сучасного світового господарства став процес його глобалізації.

Основними формами міжнародних економічних відносин є:

міжнародна торгівля товарами та послугами;

• міжнародна міграція капіталів та робочої сили;
• міжнародні валютно-фінансові та кредитні відносини;
• міжнародна економічна інтеграція.

Міжнародна торгівля та її економічні основи.

Міжнародна торгівля є традиційною і найбільш розвиненою формою міжнародних економічних відносин. Профіль країни у міжнародній торгівлі визначається на основі принципу порівняльних переваг, сформульованого Д. Рікардо: країна спеціалізується на виробництві тієї продукції, яку здатна виробляти з відносно меншими альтернативними витратами порівняно з іншими країнами. За цих умов торгівля є взаємовигідною навіть між країнами з суттєвими відмінностями у рівнях національних витрат виробництва, ефективності економіки в цілому. Віна виступає чинником економічного зростання кожної окремої країни й світової економіки в цілому.

На розвиток міжнародної торгівлі чинить суттєвий вплив державна політика. Залежно від масштабів втручання держави розрізняють:

• політику свободи торгівлі (фритредства) – політику мінімального державного втручання у зовнішню торгівлю, яка розвивається на основі вільних ринкових сил попиту та пропонування;
• політику протекціонізму – політику захисту внутрішнього ринку та вітчизняного виробника від іноземної конкуренції шляхом застосування тарифних і нетарифних інструментів торговельної політики.

Основним тарифним інструментом є мито – непрямий податок, який виконує дві основні функції – фіскальну та захисну.

До нетарифних інструментів відносяться:

• квоти – кількісні обмеження експорту або імпорту;
• ліцензування – регулювання зовнішньої торгівлі шляхом надання державними органами дозволу (ліцензії) на експорт або імпорт визначеної кількості товару за певний період часу й заборони неліцензованої торгівлі;
• “добровільні експортні обмеження” – кількісне обмеження експорту, що ґрунтується на зобов'язанні одного з торгівельних партнерів обмежити або принаймні не розширювати обсягу експорту; це квота, яка встановлюється не країною-імпортером, а країною-експортером;
• субсидії – державні грошові виплати, спрямовані на підтримку національних виробників і побічну дискримінацію імпорту (податок навпаки). Імпортні субсидії надаються виробникам товарів, які конкурують з імпортом на внутрішньому ринку країни, експортні субсидії надаються виробникам експортних товарів з метою заохочення їх просування на зовнішній ринок.
• демпінг – штучне зниження цін на товари на зовнішніх ринках для їх завоювання, усунення конкурентів; міжнародна дискримінація в цінах внаслідок продажу фірмою-експортером товарів на зарубіжних ринках за значно нижчими цінами, ніж на внутрішньому, які нерідко не покривають навіть витрат виробництва.
• ембарго