Предмет політології

Невід'ємною рисою стереотипізованої політичної свідомості є спрощення складної та суперечливої політичної дійсності, що не дозволяє індивіду адекватно реагувати на перехідні та проміжні етапи розвитку ситуації або явища. Стійкість стереотипів створює бар'єр для сприйняття нової інформації, особливо якщо вона пов'язана з необхідністю відмовитися від конкретного стереотипу або навіть від системи стереотипних уявлень. Поведінкові реакції, які виникають у таких ситуаціях, є ірраціональними і навіть сприяють утворенню таких специфічних політичних груп, як натовп, маса.

Засвоєння чи відкидання політичних стереотипів відбувається на індивідуальному рівні політичної свідомості. У її структурі можна виокремити три групи однорідних елементів:

— політичні знання;

— політичні оцінки;

— політичні настанови.

У процесі відображення різних політичних явищ індивід набуває (з власного досвіду або через засвоєння загальних знань) певних відомостей про політичну сферу суспільства чи її окремі елементи. Загалом ці відомості й становлять політичні знання особистості. Але людина не лише засвоює та репродукує у процесі діяльності певні знання, а й критично їх переосмислює, зіставляючи із власним практичним досвідом, поглядами, переконаннями. Завдяки цим процесам і виробляються політичні оцінки як складова ставлення людини до політичного оточення. Політичні настанови відображають не лише суб'єктивну готовність до реалізації певної моделі знань і оцінок, а й схильність до вироблення певних уявлень про політику, оцінки тих чи інших явищ політичного життя.

Загалом, формування такого складного комплексу як індивідуальна політична свідомість є водночас процесом і результатом політичної соціалізації.

 

72. Особливості поведінки виборців в Україні      

Становлення демократичних систем в посткомуністичних країнах, яке характеризується розширенням сфери масової політичної участі, висунуло проблему передбачуваності результатів виборів в ряд найбільш актуальних. Тому вивчення факторів, що впливають на поведінку виборців, отримує не лише теоретичну, але і практичну значимість.

Проблема передбачуваності результатів виборів може бути вирішена за допомогою теорій електоральної поведінки, розроблених на основі досліджень стабільних західних демократій.

Існує три „класичних” моделі електоральної поведінки, кожна з яких робить акцент на одному факторі електоральної поведінки, вважаючи його основним (соціологічна модель – належність до соціальної групи, соціально-психологічна – механізм групової ідентифікації, теорія раціонального вибору – раціональність поведінки індивіда). На даному етапі ці теорії мають ряд суттєвих недоліків і використання їх по одинці не виглядає доцільним.

 В цілому „класичні” моделі електоральної поведінки характеризуються рядом спільних рис:

1. кожна з теорій робить акцент на одному факторі електоральної поведінки. Вплив інших факторів не заперечується, але в силу їх другорядності детально не вивчається;

2. більшість представників „класичних” теорій в якості основного завдання бачать виявлення рівня підтримки тої чи іншої партії на виборах, а також причин такої підтримки. Голосування за партію розглядається як підтримка партійної позиції;

3. основна увага приділяється виборцям, що беруть участь у виборах і проявляють інтерес до політики. Поведінка решти електорату вивчається слабо;

4. недостатньо вивчається вплив на голосування правил гри, а саме інституційного дизайну;

5. висновки представників „класичних” теорій  підтверджувалися в основному матеріалами національних досліджень. Більшість з цих досліджень носять приватний характер, в них приділяється увага окремим специфічним аспектам.

Одним з найефективніших способів подолання  недоліків „класичних” моделей є створення інтегративних моделей поведінки виборців. Іншими способами подолання недоліків є врахування політичних умов (інституційного дизайну, особливостей поділу влад, національних традицій, тощо), включення в об’єкт дослідження поведінки неактивних виборців, а також проведення мікрорівневого аналізу, що дозволяє детально вивчити механізм електорального вибору.

Описуючи основні моделі електоральної поведінки, що склались в зарубіжній політичній науці, не можна обійти увагою проблеми використання даних теорій на пострадянському просторі, особливо в Україні.

Аналізуючи електоральну поведінку найчастіше  до уваги беруть довготермінові і короткотермінові фактори. В цілому еволюція політичних орієнтацій як в країнах розвинутої демократії, так і на пострадянському просторі в останні десятиліття характеризується зниженням впливу довготермінових  факторів формування політичних уподобань і посиленням впливу короткотермінових факторів, таких як вплив іміджу кандидата і позиція виборців щодо окремих проблем. Разом з тим соціально-групові фактори і особливо фактор політичної ідентифікації все ж таки продовжують грати суттєву роль при формуванні політичних орієнтацій на виборах.

Серед базових довготермінових факторів можна виділити соціокультурні (соцієнтальні), інституціональні, ідеологічні чинники впливу на електоральну поведінку.

В посткомуністичних суспільствах практично не прослідковується найбільш популярний в західних електоральних дослідженнях розкол між власниками і робітниками. Натомість існує розкол, що відійшов на другий план як фактор електоральної поведінки в більшості західних країн, - різниця між виборчими уподобаннями сільського і міського населення. Проте в Україні, на нашу думку, не достатньо умов для формування повноцінного соціополітичного поділу на основі різниці між виборчими уподобаннями сільського і міського населення. Але можна говорити, що в Україні досить дієвими є як соціокультурні (соцієнтальні) так і інституціональні та ідеологічні фактори.

 Важливим є ідеологічний фактор електоральної поведінки. Поняття ідеологічної орієнтації в західних суспільствах найчастіше ідентифікують з ліво-правим контініумом. Застосування категорії ліво-правого контініуму до пояснення електоральної поведінки в посткомуністичних суспільствах є досить проблематичним. Тут важливу роль відіграє ставлення виборців до режиму. Система координат для пояснення  електоральної поведінки повинна бути багатомірною і має обов’язково враховувати політико-ідеологічний і неідеологічний (владний) чинники. Владний чинник орієнтований на розташування даних, як