Предмет політології

Ідеологічна ідентифікація тісно пов’язана з центральною категорією соціально-психологічного підходу - категорією "партійної ідентифікації". Звернення в країнах посткомуністичного блоку до категорії „партійної ідентифікації” пов’язане з великими методологічними і технічними проблемами. В умовах посткомуністичних суспільств доцільніше говорити про формування якщо не партійної, то щонайменше, ідеологічної ідентифікації виборців. Електоральний вибір може визначатися прихильністю не до партії, а до широкої ідеологічної тенденції. На наступних виборах виборець може надати перевагу іншій партії, але його прихильність до певної ідеологічної орієнтації збережеться.

Щодо ідеологічного фактора, то в Україні частина виборців, які мають ідеологічні уподобання, регулярно голосують за партії відповідної ідеологічної спрямованості. Проте більше половини українських виборців не мають ні усталених ідеологічних преференцій, ні партійних ідентифікацій. Вибори до парламенту 2002, а також президентські вибори 2004 року унаочнили, що в Україні йде процес політичної структуризації. Позитивними рисами електорального поля України є зростання бази демократично орієнтованих партій, зменшення ваги атомізованих сил і партизація політичних сил. Проте, український електорат починає потроху переорієнтовуватися на більш сталі і впливові партії. Але електоральне поле України залишається активним щодо передислокації як груп виборців, так і можливості появи нових політичних сил.

Важливе місце в поясненні електоральної поведінки відіграють інституційні фактори, перш за все – тип розподілу влади і виборча система. Існує підхід згідно з якими характер владних повноважень інституту, що обирається здійснює суттєвий вплив на поведінку виборців. При виборі політичного інституту, повноваження якого обмежені, головною є інструментальна мотивація, тоді як на виборах політично більш сильного інституту домінує ідеологічна ідентифікація. Голосування на виборах 2004 року в Україні мало чітко визначений ідеологічний характер.

 На поведінку виборців впливають короткотермінові фактори, зокрема вплив ЗМІ, роль лідерів та їх імідж, специфіка виборчої кампанії, діяльність уряду, конкретні політичні і економічні умови. Важливим елементом політичного вибору стає коаліційна політика партій і кандидатів або відсутність такої, чітка ідеологічна ідентифікація партій і кандидатів, здатність мобілізувати на свою підтримку реальних і потенційних прихильників має не останнє значення при голосуванні. В українських реаліях особливо велику роль відіграють діяльність ЗМІ, роль лідерів та їх імідж, діяльність уряду. Це підтвердила президентська кампанія 2004 року, оскільки загалом передвиборча боротьба розгорталась навколо соціально-економічної діяльності уряду та порівняння прем’єрства В. Януковича і В. Ющенка.

 

73.Охарактеризуйте феномени політичного відчуження та імітації активності. У чому полягають причини пасивності громадян України?

У горизонті  очевидностей сучасної політичної та політологічної думки, політичне відчуження постає як відcторонення більшості свідомих громадян від реальних процесів формування влади та контролю над нею, яке, вважається, “природньо” притаманним автократичним та тоталітарним  режимам. Роботи Бурдьє сприяють поширенню цього горизонту розуміння політичного відчуження, що починається зі здивування (просто за Аристотелем, для якого здивування – початок пізнання) в  тому, що сучасна представницька демократія не тільки не скасовує чинники політичного відчуження, але містить такий чинник у самій своїй суті – представництві. 

В цьому контексті політичне відчуження постає як панування над  індивідами та соціальними групами тих  установ та персоналій– партій, парламентів, апаратів та лідерів, які  “за визначенням” повинні відбивати інтереси своїх громадян або членів, а не панувати над ними. Такі феномени, як політичний абсцентеїзм, девальвація громадянської ідентичності, політичний елітизм, контроль над владою з боку найбільш потужних економічних гравців, є наслідками та проявами політичного відчуження. 

Особливо загрозливою тенденцією в політиці стає вилучення громадянського контролю над владою. Цей процес обертається на появу такої влади,  яка перебирає на себе всі функції захисту інтересів індивидів без участі самих індивидів. Цю “хворобу сучасності” (Ч.Тейлор) пропонується лікувати шляхом повернення до республіканського ідеалу  формування всезагальної волі в процесі публічного політичного дискурсу (Ю.Габермас), або через впровадження механізмів демократії залучення (participatory democracy) як засобу подолання розриву в ланцюгу “народ – влада”. Але спільним для вищевказаних позицій є визнання того, що сучасне політичне відчуження – є спотвореною  формою  істинної західноєвропейської демократії (Ю.Габермас) або викривленням морального ідеалу автентичності (Ч.Тейлор). Бурдьє пропонуєть інший, більш реалістичний діагноз стану сучасної демократії, який пов’язує феномен політичного відчуження саме із суттю представницької демократії.

Процес політичного відчуження є закономірним наслідком притаманному представницькій демократії делегуванню влади (представництва), яке за рахунок певних механізмів обертається на узурпацію влади “уповноваженими особами” над тією групою,  від якої вони й отримали владу. Тобто політичне відчуження є невідємною рисою представницької демократії.  

При більш детальному розгляді феномену імітації у суспільній системі виявляємо, що імітація охопила всі сфери людського життя. Імітація стала реальністю, настільки переплетеною з ірреальним, віртуальними та умовними монадами людського буття, що втрачається реальне відчуття хронотопу, історичного моменту, здорового глузду, адекватної реакції на оточуючий світ (тут доречно згадати історію М. Каддафі та фінал його життєвої і політичної кар’єри). Саме тому перед сучасними науковцями, політиками, суспільними діячами постає проблема вивчення, опису балансу між реальністю та імітацією, між реальністю та ілюзією, проведення демаркаційної лінії та повернення всього того, що є імітативним у системі людського буття, у межі «берегових ліній», позбавивши його хворобливої тоталізації та всеосяжності. Чітке розуміння зазначених меж дасть змогу побачити найважливіші напрямки функціонування будь-якої соціальної системи, її недоліки і переваги – системи, яка самостверджується та намагається самоідентифікуватись