Предмет політології

•Загалом державним структурам довіряє (повністю або скоріше) близько третини населення— 27%. Найбільший рівень довіри до Національного банку України, йому довіряють 32% респондентів, Кабінету Міністрів — 26%, Центральним органам виконавчої влади(СБУ, антимонопольний комітет,державна судова адміністрація і т.д.) та Адміністрації Президента по 25% відповідно, Верховній Раді — 21%, Вищій раді юстиції — 18% таКиївський міській державній адміністрації — 15%

•Трьома найпоширенішими причинами недовіри громадян до державних структур виявилися: (1) корупція — 54%, (2) відсутність видимих результатів діяльності — 38% та (3) бюрократія — 29%, погане ставлення чиновників до громадян, які до них звертаються — 22%; 11% не знають про те, як державні структури планують розвиватися і, у зв’язку із цим, не довіряють їм.

•ТОП-3 факторами, які б змінили ставлення населення до органів державної влади і, ймовірно, мотивували громадян більшою мірою довіряти чиновникам є:

1.боротьба держструктур із корупцією — 54%,

2.відкритість і прозорість діяльності — 31%,

3.покращення якості обслуговування — 22%.

Крім того, 15% вважають, що покращення умов обслуговування та ставлення до громадян в банківській системі України могло б сприяти покращенню ставлення населення до неї, 3% висловилися за зняття обмежень із обмінно-фінансових операцій.

 

77.Місце місцевої адміністрації в системі влади.

  Місцевими органами виконавчої влади є:

1) місцеві державні адміністрації- місцеві органи виконавчої влади загальної компетенції;

2) територіальні органи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади - місцеві органи виконавчої влади спеціальної компетенції.

Місцеві державні адміністрації входять до єдиної системи органів виконавчої влади. Правовий статус місцевих державних адміністрацій встановлюється Конституцією України (статті 118-119), Законом України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 р. та іншими законами України.

Керівництво місцевою державною адміністрацією здійснює її голова. Він також формує і її склад.Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України.Повноваження голів місцевих державних адміністрацій припиняються Президентом України .

У здійсненні своїх повноважень голови місцевих державних адміністрацій відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. Відповідні ради можуть впливати на вирішення питання щодо голови місцевої державної адміністрації.

Згідно зі ст. 119 Конституції України місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують:

1) виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади;

2) законність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян;

3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їхнього національно-культурного розвитку;

4) підготування і виконання відповідних обласних і районних бюджетів;

5) звіт про виконання відповідних бюджетів і програм;

6) взаємодію з органами місцевого самоврядування;

7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.

Місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією та законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за:

1) збереженням і раціональним використанням державного майна;

2) станом фінансової дисципліни, обліку та звітності, виконанням державних контрактів і зобов'язань перед бюджетом, належним і своєчасним відшкодуванням шкоди, заподіяної державі;

3) використанням та охороною земель, лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів;

4) охороною пам'яток історії та культури, збереженням житлового фонду;

5) додержанням виробниками продукції стандартів, технічних умов та інших вимог, пов'язаних з її якістю й сертифікацією;

6) додержанням санітарних і ветеринарних правил, збиранням, утилізацією і захороненням промислових, побутових та інших відходів, додержанням правил благоустрою;

7) додержанням архітектурно-будівельних норм, правил і стандартів;

8) додержанням правил торгівлі, побутового, транспортного, комунального обслуговування, законодавства про захист прав споживачів;

9) додержанням законодавства з питань науки, мови, реклами, освіти, культури, охорони здоров'я, материнства й дитинства, сім'ї, молоді та неповнолітніх, соціального захисту населення, фізичної культури і спорту;

10) охороною праці та своєчасною і не нижче визначеного державою мінімального розміру оплатою праці;

11) додержанням громадського порядку, правил технічної експлуатації транспорту і дорожнього руху;

12) додержанням законодавства про державну таємницю та інформацію;

13) додержанням законодавства про Національний архівний

фонд та архівні установи.

 

78.Розкрийте сутність феномену олігархізації групової політики в Україні?

Олігархія за своєю сутністю є дуже нестійким та нестабільним режимом. Оскільки влада належить економічно пануючим суспільним верствам, що є неоднорідним конгломератом різних кланів, "сімей" та угруповань, які постійно перебувають у стані боротьби, то така влада перетворюється на поле перманентної "війни" між олігархами за власність.

Власне, саме це ми і спостерігаємо у пострадянській українській політиці.

У нас це прийнято називати "політичною кризою", однак нічого політичного в ній немає, оскільки причини, що її зумовлюють, носять зовсім не політичний, а майновий характер.

Невелика купка людей - лічені родини та люди "близькі" до них володіють усім, намагаючись розширити