Предмет політології

 

82.Яке значення мають терміни меритократія і аристократія?

Меритокрáтія (букв. «влада достойних», від лат. meritus — достойний, гідний і грец. κρατος — влада, правління) — принцип управління, згідно з яким керівні пости повинні займати найздібніші люди, незалежно від їхнього соціального чи економічного походження. Використовується переважно в двох значеннях. Перше значення терміна припускає створення початкових умов для об'єктивно обдарованих і працелюбних людей, щоб вони в майбутньому мали шанс зайняти високе суспільне становище в умовах вільної конкуренції. Друге значення відповідає системі, протилежній аристократії і демократії, в якій керівники призначаються з числа спеціально опікуваних талантів.

В Україні меритократія не була реалізована. Проте були спроби використання поняття "меритократія" в назвах та політичних програмах для створення деяких політичних партій. Так у 2011 році в Україні було офіційно зареєстровано політичну партію «Мерітократична партія України».

Аристократія (від грецького αριστοκρατία (aristokratíа), ἀριστεύς — найкращий і κρατεῖν — правити, тобто влада найкращих) — форма державного ладу, за якої правління здійснюється представниками родової знаті.

Аристократією називають форму правління, при якій державна влада зосереджена в руках привілейованої освіченої знатної меншості.Платон і Аристотель під аристократією розуміли правління освічених (знатних), професійно підготованих людей, які володіють політичним мистецтвом (мистецтвом управління).. Обґрунтуванням такої форми правління її прихильниками є, як правило, ідея про політичну неповноцінність більшості членів суспільства, якими й покликана правити аристократична еліта.

В аристократії, при створенні органів державної влади з вузького кола знаті, сильну тенденцію має принцип спадкування.

 

83.Порівняйте поняття еліта та контреліта?

Політична еліта — це носії політико — управлінських здатностей. Це поняття застосовують до людей, які володіють певними позитивними якостями (компетентність, культура, сила волі тощо), посідають провідні або найвпливовіші позиції у суспільстві.

Політична еліта здебільшого визначається як меншість суспільства, достатньо самостійна, відносно привілейована група (або сукупність груп), яка має відповідні психологічні, соціальні та політичні особливості й бере безпосередню участь у формуванні та здійсненні політичних рішень, пов'язаних із використанням державної влади чи впливом на неї.

Політичній еліті протистоїть контреліта — опозиційна соціальна група, яка виборює право на входження в еліту або ж створення нової еліти й прагне прибрати владу до своїх рук.

 

84.Яке значення має термін результативність еліти?

Елітарність сучасного суспільства досить доведений факт. Всякі спроби її усунення та політичного нівелювання населення призводили лише до панування деспотичних, нерезультативних еліт, що в кінцевому рахунку завдавало шкоди всьому народові. Усунути політичну елітарність можна лише за рахунок громадського самоврядування. Однак на нинішньому етапі розвитку людської цивілізації самоврядування народу швидше привабливий ідеал, ніж реальність. Для демократичної держави має першорядну значимість не боротьба з елітарністю, а формування найбільш результативної, корисної для суспільства еліти, забезпечення її соціальної показності, своєчасне якісне оновлення, запобігання тенденції олігархізації.

Соціальна результативність еліти, яка характеризує ефективність виконання нею функцій керівництва суспільством, складається з багатьох показників. До числа найважливіших з них відносяться оптимальне поєднання горизонтальної і вертикальної інтеграції і ефективна система рекрутування, що забезпечує високу професійну компетентність і необхідні для керівних кадрів ціннісні орієнтації: чесність, повага законів і прав людини, турботу про загальне благо і т.п.

Горизонтальна інтеграція - це кооперація різних представників еліти, її групова згуртованість. Утримувана в певних межах, вона виступає необхідною умовою прийняття колективних рішень, оберігання суспільства від політичної поляризації і радикалізації, підвищення здатності керівників знаходити компромісні рішення і досягати консенсусу, запобігати і дозволяти конфлікти. Однак внутрішньогрупова інтеграція сприяє соціальній результативності еліти лише тоді, коли вона відбувається не за рахунок ослаблення її соціальної показності, що характеризує вираз елітою інтересів всього суспільства. Як зазначає Є. Хоффманн-Ланге, сучасні «еліти мають тенденцію емансипуватися від свого власного базису, вимоги якого вони сприймають як обмеження їхньої свободи прийняття рішень.

 

85. 

 

 

86.У чому складаються полягають особливості традиційного, харазматичного і бюрократичного лідерства за М. Вебером?

  Бюрократичне управління означає панування за допомогою знання І з цього складається його специфічно-раціональний характер. Відповідно зі своєю методологією Вебер дає аналіз легітимних типів панування. Розрізняє три чистих типи панування:

1. Легальне. Тут у якості "мотиву поступливості" має місце розуміння інтересу, тобто цілераціональна дія. До такого типу, на його думку, відносяться сучасні йому європейські держави: Англія, Франція та ін., а також США. У такій державі підкоряються не особистості, а встановленим законам, яким підкоряються не тільки керовані, але й керуючі. Правовий початок — це принцип, що лежить в основі легального панування.

Найчистішим типом легального панування Вебер вважає бюрократію. Правда, він відразу підкреслює, що ніяке панування не може бути тільки бюрократичним, оскільки на вершині сходів знаходяться або спадкоємні монархи, або обрані народом президенти, або лідери, обрані парламентською аристократією. Але повсякденна, безупинна робота при цьому ведеться силами фахівців-чиновників, тобто "машиною управління".

2. Традиційне, Цей тип обумовлений "вдачами", звичкою до певної поведінки. У цьому розумінні традиційне панування засноване на вірі не тільки в законність, але навіть у святість здавна існуючих порядків і влад.

Найчистішим типом такого панування є, за Вебером, патріархальне панування. Це суспільства,