+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Стаття
К-сть сторінок:
12
Мова:
Українська
Багалія .
Вже перші висліди праці українських істориків над 19 – початками 20 століття дали чимало, а обіцяли ще більше. Щоправда, історики старшої ґенерації, з тих чи тих причин, не могли взяти безпосередньої творчої участи в цій роботі. Але вони залучають і заохочують до неї своїх молодших співробітників і учнів. Ось, приміром, М. Є. Слабченко. (Він сам був надто зайнятий і заглиблений у
столітті, з виразним нахилом до давніших часів української історії (маємо на увазі його цікавий твір «Февдалізм на Україні», Одеса, 1929, який, на жаль, побачив світ лише у формі цикльостилю, і то з обмеженим накладом) 4*. Але під впливом і керівництвом Слабченка, майже всі його учні працюють у царині 19-20 стол. і дають низку поважних наукових творів . Зрештою, й наукова думка Слабченка раз-у-раз повертається до проблеми 19-20 століття (приміром, його концепція «українського імперіялізму»6* або ж його оцінка революції 1917 року, зокрема на Україні).
Так само й Д. І. Багалій. Багато його учнів і співробітників, особливо молодших, досліджують здебільшого 19 і початок 20 століття, використовуючи для цього новий архівний матеріял .
Сам М. С. Грушевський, зайнятий, головне, дослідженням історії Хмельниччини (в рамцях його «Історії України-Руси»), своєю «Історією української літератури», історіографією 18 ст. й соціологічними проблемами історії України, не міг віддати більше часу 19 століттю, окрім хіба історії громадської думки тої доби, де він дав низку цінних творів. Але він широко відкриває шлях своїм учням і співробітникам до студій над різними питаннями історії
- початку 20 століття (праці О. Ю. Гермайзе, С. В. Шамрая та інших) .
Іншу картину бачимо в молодших провідних істориків 1920-х років. Наприклад, М. І. Яворський, після перших, досить легковажних публікацій популярно-хрестоматійного характеру, дає цінну монографію «Нариси з історії революційної боротьби на Україні» (2 томи, Харків, 1927, 1928), а майже всі його учні працюють над історією України 19 століття . Кілька слів pro domo sua32. У другій половині 1920-их років мої праці в царині економічної історії України чимраз більше пов’язуються з 19 століттям. Хоч головну мою увагу в той час було присвячено 17-18 століттю, властиво Мазепинській добі, але разом зі своїми учнями, об’єднаними в Семінарі вищого типу з економічної історії України при Київ. І. Н. О., я працював над історією капіталізму на Україні 19 ст. 6* Так само було й у Комісії Соціяльно-Економічної історії України ВУАН на рубежі 1920-1930-х рр. Цих наукових осередків та їхніх праць було далеко більше, але вся їх робота йшла в тому самому напрямку: дати наукові монографії з історії 19 століття, як конче потрібний матеріял для створення наукової схеми історії України цієї доби – й синтези цієї історії, отже історії передреволюційної України. Ми свідомо й послідовно прямували до цієї мети, історіографічна й історична вага якої була для нас ясна. У тогочасному нашому листуванні та мемуарних документах домінує думка про потребу будувати і розбудовувати нову, революційну історичну школу, творити нову схему історії України, схему, яка виправляла б і продовжувала схему Грушевського, але в іншому напрямку, ніж той, яким ішла офіційна совєтська, т. зв. марксо-ленін- ська історіографія. Бо цей наш напрямок був науковий і український. Він вів до створення наукової синтези історії України 19-20 ст., тоді, як шлях офіційної совєтської історіографії вів її неминуче в бік антинаукової й антиукраїнської синтези української історії, і згодом так блискуче втіленої у «Переяславських Тезах» ЦК КПСС 1954 року7*. Зудар між цими двома тенденціями й концепціями був неминучий. Він закінчився совєтським погромом української історичної науки в 1930-х роках, що обірвав на кілька десятиліть працю над схемою історії України 19-20 ст., – й глибоким ідейним і політичним розривом між нами у повоєнну добу.
Щоб створити макет або принаймні накреслити проект схеми історії України 19 – початку 20 століття, треба насамперед визначити ті основні проблеми, які стоять перед дослідником тої доби, себто виразно уявити собі головні процеси історичного розвитку тогочасної України, на фоні й у зв’язку з історією цілого Східньо-европейського світу. Отож, кілька слів про наше уявлення цих проблем і наше розуміння їх історичного розвитку.
Що-ж являла собою історія України 19-20 століття (дореволюційної доби)? З яких процесів складався історичний розвиток цієї частини Східньої Европи? Насамперед перед нами виступає процес формування українського територі- яльного масиву. Україна вступила в 19 століття, як конгломерат кількох відмінних історично-географічних територій, що з них кожна мала власну історичну долю.
а) З одного боку, маємо Лівобережну Україну, кол. Гетьманщину, територію Козацько-Гетьманської держави 17-18 століття, з якою певною мірою пов’язана була, але, разом з тим, мала окреме історичне минуле, Слобідська Україна, терен української колонізації на землях, підвладних Московській царській державі.
б) З другого боку, маємо Правобережну Україну, терен давньої Україно- Руської Княжої держави й пізнішої Козацько-Гетьманської держави 17