Проблема українського університету у Львові в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.: суспільно – політичний аспект

Наукове і практичне значення роботи полягає в тому, що зібраний у ній фактичний матеріал і зроблені на його основі теоретичні узагальнення можуть бути використані у підготовці монографічних праць та навчально-методичних посібників з історії України й Польщі, міжнаціональних взаємин в Австро-Угорщині. Аналіз матеріалів про змагання українських студентів і викладачів Львівського університету за національну вищу школу дозволить відтворити один з ключових періодів в історії цього найстарішого вищого навчального закладу України, сприятиме вихованню патріотичних почуттів, інтересу до минулого. 

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри новітньої історії України Львівського державного університету імені Івана Франка. Основні положення дослідження викладені в опублікованій монографії та семи статтях, доповідях, виголошених на міжнародних і вітчизняних наукових конференціях: «Львів: історія, населення, культура» (Львів, 1994), «Михайло Грушевський і Західна Україна» (Львів, 1994), «VІІ Міжнародний славістичний колоквіум» (Львів, 1998), «Львів: місто-суспільство-культура» (Львів, 1998), «Українська філологія: школи, постаті, проблеми» (Львів, 1998), «Українські вищі школи 1919-1926 років і проблеми національної освіти в Україні» (Львів, 1999). 

Структура дисертації побудована за проблемно-хронологічним принципом. Відповідно до проблематики дослідження, конкретних завдань і логіки викладу дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів та висновків. Її обсяг становить 199 сторінок (з них 176 сторінок основного тексту). Список використаної літератури містить 499 позицій. 

 

 

У вступі обгрунтовано актуальність і хронологічні рамки теми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання та методологічні принципи дослідження, охарактеризовано наукову новизну та практичне значення дисертації. 

У першому розділі “Історіографія та джерела” окреслено основні етапи вивчення питання українського університету в історіографії та джерельну базу проблеми. 

Першими дослідниками справи українського університету були учасники змагань за національну вищу школу в міжвоєнній Польщі – викладачі й студенти Українського таємного (вільного) університету. Виступаючи продовжувачами традицій борців за національний університет, вони показали, що історія університетської справи засвідчує дискримінаційну політику поляків щодо українців. На загальному тлі опублікованих у міжвоєнний період робіт вирізняються праці Василя Мудрого, в яких рух за національний університет у Львові вперше відтворено як цілісне історичне явище. 

В українській радянській історіографії університетська справа не могла стати об'єктом детального наукового вивчення, передусім через її яскраве національне забарвлення. У роботах з історії освіти у Галичині, історії міста Львова та довідкових виданнях радянського періоду ця проблема висвітлена лише фрагментарно, а національні мотиви боротьби українських студентів штучно замінені класовими. Показовим у цьому плані є нарис Йосипа Цьоха «Подвиг Адама Коцка». У ньому назагал позитивно трактуються дії українських студентів, але водночас різко засуджуються українські політичні сили за начебто зрадницьку щодо змагань останніх позицію. Степан Макарчук, торкнувшись проблеми української освіти в Галичині в окремому розділі своєї монографії, констатував, що безпосереднім приводом до загострення університетської справи була дискримінація української мови з боку польської адміністрації університету. 

Проблема українського університету у Львові стала предметом досліджень закордонних українських істориків. Різноманітні аспекти суспільно-політичної боротьби та студентського руху у Львові розглядали Василь Біднов, Михайло Борис, Володимир Янів, Марта Богачевська-Хом’як, Павло Сениця, Мирослав Семчишин, Богдан Струмінський, Анатоль Фіґоль, Михайло Яремко. Дослідження Теодора-Богдана Цюцюри відтворюють історію українсько-польської політичної боротьби в сеймі та парламенті, яка безпосередньо впливала на стан університетської справи. В історичних есе Івана Лисяка-Рудницького показано місце університетської проблеми в українсько-польських стосунках. 

Об'єктивний науковий аналіз змагань за український університет став можливим після здобуття Україною незалежності. Дослідження сучасних істориків суттєво розширили картину історичних знань про боротьбу українців за рівноправність у Львівському університеті. Так, Микола Крикун висвітлив діяльність студентських товариств, приділивши особливу увагу українській «Академічній громаді» та польській «Академічній читальні». Національне значення боротьби української наукової та студентської громадськості за університет у Львові показав Леонід Зашкільняк. Микола Кугутяк зазначив, що наприкінці ХІХ ст. розпочався принципово новий етап руху за національну вищу школу, пов'язаний із завершенням партійно-політичного поділу українства у Галичині. 

Окремих аспектів історії українського університету у Львові торкались Ярослав Дашкевич, Костянтин Кондратюк та Ігор Гирич. Суспільно-політичне тло змагань галицьких українців за національний університет відтворено в роботах Ярослава Грицака, Степана Макарчука, Олексія Сухого, Михайла Швагуляка. 

Університетське питання як складову частину українсько-польських взаємин у Галичині побіжно висвітлювали й польські історики, проте як окрема наукова проблема університетська справа потрапила в коло їх зацікавлень нещодавно. Цю проблему розглядає краківська дослідниця Кшиштофа Міхалевська, якій, однак, не вдалося абстрагуватись від оцінок польської публіцистики зламу ХІХ-ХХ ст. Місце боротьби галицьких українців за національний університет у польсько-українських відносинах 1888-1908 рр. розглянув Чеслав Партач . Назагал, трактуючи питання про заснування українського університету об'єктивніше, ніж К. Міхалевська, він теж не уникнув спокуси висвітлити його як засіб здобуття українськими національними демократами політичних дивідендів у Східній Галичині. 

Джерела дисертаційної роботи. Якісні зрушення у вивченні справи українського національного університету наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. є можливими лише за умови введення у науковий обіг широкого масиву документальних матеріалів, які здебільшого зберігаються у львівських архівосховищах. Щоправда, при їх аналізі слід враховувати те, що ряд документів, зокрема, протоколи засідань і постанови польської адміністрації Львівського університету, не завжди адекватно відображають події, пов’язані з діяльністю українських студентів та викладачів. 

Картину боротьби в стінах