Проблема українського університету у Львові в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.: суспільно – політичний аспект

Новий етап протистояння польських та українських студентів у Львівському університеті, що припав на 1906-1907 рр., зацікавив українських політиків. Сподівання на полагодження університетського питання пов'язувалось із наслідками проведених за новим виборчим законом парламентських виборів 1907 р., які суттєво збільшили українське парламентське представництво. Вперше послами Державної ради від УНДП було обрано професорів Львівського університету – Станіслава Дністрянського та Олександра Колессу, що істотно активізувало діяльність українських політиків в університетській справі. Вимогу заснування українського університету у Львові як стратегічне завдання було включено у програму Руського клубу в парламенті. Українські посли розгорнули тут активну роботу, спрямовану на вирішення університетського питання. Вони ініціювали переговори з урядом, шукали союзників серед парламентських представництв інших народів, вдавалися до парламентської обструкції, зверталися в Державній раді з запитами до уряду. Однак на цьому етапі уряд намагався уникати однозначних оцінок університетського питання, його позиція залишалась суперечливою і непослідовною, що об'єктивно розпалювало українсько-польське протистояння. 

Українські політичні сили усвідомлювали, що досягнути успіху у справі національного вищого шкільництва вдасться лише за умови підтримки дій Руського клубу якнайширшими верствами української громадськості. З цією метою навесні 1910 р. українські партії розпочали широкомасштабну агітаційну акцію. Вона викликала посилення українського вічевого руху. Загроза нових студентських заворушень спонукала уряд стати посередником у цьому питанні між українцями і поляками. Однак цей почин невдовзі був перерваний кривавими подіями у Львівському університеті 1 липня 1910 р., які суттєво загострили українсько-польські взаємини. Лише обструкція українських послів у парламенті в березні 1912 р. змусила уряд і Польське коло повернутись до університетської справи та розпочати систематичні переговори. 

Для координації громадського руху за український університет, 29 травня 1912 р. у Львові було проведено всенародні збори, в яких взяли участь українські парламентські посли, партійні проводи, представники від повітів, студентської молоді та професори Львівського університету. Збори одностайно підтримали дії національного парламентського представництва та створили спеціальний міжпартійний комітет, який мав би організовувати масовий рух у краї на підтримку українського університету у Львові. 

Завдяки діяльності Українського парламентського союзу справа українського університету набула чіткіших форм. Наприкінці 1912 р. уряд запропонував проект імператорського листа, яким передбачалося заснування українського університету в Галичині не пізніше 1916 р. Однак опір польських сил, які стояли на позиціях полонізації існуючого Львівського університету і не погоджувались визнати Львів місцем заснування спричинив припинення переговорів у січні 1913 р. 

Оптимальним шляхом для досягнення прогресу в університетській справі на цьому етапі було порозуміння українських політичних сил з поляками в питанні сеймової виборчої реформи. Протягом 1913 – початку 1914 р. проблема виборчої реформи тимчасово усунула університетську справу на другий план. Сеймова угода 1914 р. зміцнювала українські позиції в Галичині, створювала широку політичну площину для реалізації ідеї заснування українського університету у Львові. Проте здійсненню цього плану перешкодила Першої світової війни. 

У четвертому розділі «Ставлення польських суспільно-політичних сил до ідеї створення українського університету» визначено місце університетської справи в системі польсько-українських суперечностей, позицію різних польських суспільно-політичних сил щодо питання відкриття українського університету, досліджено перебіг українсько-польських переговорів у 1908-1914 рр. 

Напротивагу українському національному рухові початку ХХ ст. польські політичні сили намагались усіма засобами зміцнювати польський «стан посідання» в Галичині, протистояти українській державницькій ідеї автономії Східної Галичини, відкидали будь-які намагання українців, що могли б наблизити їх до здійснення національного ідеалу. 

Ідеологічні важелі у формуванні польської суспільної думки щодо українського питання у Галичині визначало утворене у 1900 р. Стронніцтво демократично-народове. Політична програма цієї партії проголошувала право польського народу на державну єдність і незалежність і закликала захищати виключно польські інтереси. Ендеки боролись проти українського національного руху. Вони були противниками будь-якого порозуміння. Боротьбу українців за власну вищу школу ендеки трактували як замах на польський характер галицької автономії. 

Спільно зі своїми найближчими союзниками – східногалицькими консерваторами (подоляками) ендеки розпочали широкомасштабну ідеологічну кампанію, спрямовану не лише проти вимоги українського університету, але й проти здобутків українців у Львівському університеті. Вони домагалися цілковитої полонізації цього закладу без жодних компенсацій для українців. Їх платформу поділяла значна частина академічного сенату Львівського університету, польські студентські організації. До лідерів ендеків у Галичині належали професори Львівського університету Станіслав Ґломбінський та Станіслав Ґрабський. Діяльність представників цієї партії постійно погіршувала національні стосунки між польськими і українськими студентами у Львівському університеті. 

Головними реальними опонентами ендеків у польському політичному таборі були західногалицькі консерватори (станьчики), ідейно-політичні засади яких залишали місце для українсько-польського порозуміння. Станьчики теж виступали проти негайного заснування українського університету, вважаючи, що «цивілізаційно молоді» українці ще не готові до заснування власної вищої школи. Однак вони не виключали можливість розширення прав українців в існуючому Львівському університеті, передусім шляхом збільшення числа українських кафедр. 

Такої ж думки дотримувались ліберал-демократи, які не мали значного