Проблема українського університету у Львові в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.: суспільно – політичний аспект

Попри те, що боротьба українських студентів у Львівському університеті розвивалася під гаслом утраквізації цього навчального закладу, з урахуванням перспективи вона фактично спрямовувалась на заснування окремого університету у Львові. Стратегію змагань за такий університет шляхом захисту прав українців в існуючому Львівському університеті накреслив ще 1897 р. М. Грушевський. Початок організованої боротьби українського студенства Львівського університету за національну вищу освіту був найтіснішим чином пов'язаний зі створенням 1896 р. студентського товариства «Академічна громада», яке 1900 р. об'єднало у своїх лавах 66% студентів-українців світських факультетів Львівського університету. 

Вимоги окремого українського університету у Львові були висунуті на І і ІІ вічах студентів-українців Австро-Угорщини 1899 і 1900 рр. Провокаційна поведінка польської адміністрації університету, яка продовжувала ігнорувати права української мови, підштовхувала українське студентство до рішучіших дій. Низка конфліктів у 1900-1901 рр. призвела до виключення з університету 5 українських студентів. На знак протесту проти цього дискримінаційного рішення решта студентів-українців демонстративно виписалися з університету. У грудні 1901 р. Львівський університет покинуло 583 студенти-українці, які прагнули цим кроком привернути суспільну думку Австро-Угорщини до справи заснування українського університету. Щоправда, влітку 1902 р. більшість сецесіонерів повернулися до Львівського університету, задовільнившись незначними поступками університетських властей. 

З припиненням сецесії завершився перший етап українського студентського руху у Львівському університеті. Протягом 1902-1903 рр. українська молодь утримувалась від активних акцій. Сильним поштовхом до відновлення боротьби стали революційні події 1905-1906 рр. у Наддніпрянщині. Одним із головних постулатів українського студентського руху стає в цей період надання українській мові рівноправного з польською статусу при проведенні імматрикуляції (акту урочистого зарахування студентів І-го курсу). Конфлікт навколо цього питання призвів у 1906-1907 рр. до кількох барикадних боїв між польськими та українськими студентами у Львівському університеті. 4 квітня 1907 р. українські викладачі цього університету вислали до Відня депутацію, яку спільно з українськими парламентськими послами прийняли прем'єр-міністр і міністр віросповідань та освіти. Австрійські урядовці визнали, що поступове збільшення числа українських кафедр у Львівському університеті з перспективою їх виділення в окремий університет є єдиним шляхом подолання конфлікту, однак домагались аби українські студенти негайно припинили нелегальну боротьбу. На початку 1908 р. міністр віросповідань та освіти зобов'язав власті Львівського університету скасувати акт імматрикуляції, щоб запобігти подальшим сутичкам. 

Упродовж 1908-1909 рр. українська молодь не вдавалась до нелегальної боротьби, сподіваючись на парламентське полагодження університетської справи. Проте польська більшість в академічному сенаті університету стала на шлях провокацій, ухваливши на початку 1910 р. рішення звернутись до австрійського уряду з проханням законодавчого закріплення польського характеру університету. Цей крок поставив під загрозу здобутки українців у Львівському університеті. В умовах чергового загострення відновились сутички між польськими та українськими студентами. Невдачі українських політиків на шляху парламентського вирішення університетської справи штовхнули українських студентів до більш рішучих форм боротьби. 1 липня 1910 р. під час нелегального віча в університеті спалахнула сутичка, під час якої був смертельно поранений український студент Адам Коцко. Українських студентів було звинувачено у провокуванні масових безпорядків, 49 з них відраховано з університету. 

У 1911-1914 рр. українська студентська молодь надалі активно домагалася заснування українського університету у Львові. Особливе незадоволення у студентських колах викликав зрив польсько-українських переговорів в університетській справі на початку 1913 р. Студентські активісти закликали повернутись до нелегальних методів боротьби. Подальшому розгортанню студентських акцій перешкодив початок Першої світової війни. 

У третьому розділі «Питання національного університету у Львові в громадсько-політичному житті галицьких українців» проаналізовано ставлення українських політичних сил до проблеми національного університету, їхні спроби домогтися її вирішення у Віденському парламенті та в австрійських урядових колах. 

Коли студенти-українці вищих навчальних закладів Австро-Угорщини заявили про свою рішучість боротися за створення національного університету у Львові, це домагання стрімко увійшло в громадсько-політичне життя галицького краю. Студентські акції стали другими за значенням подіями після виборчих кампаній, здатними активізувати суспільне життя. Попри це, стосунки між українськими політичними силами та студентськими активістами складалися спочатку нелегко – жодна з українських партій не була готовою підтримати студентські вимоги конкретними політичними кроками. Керівництво цих партій орієнтувалося на законні засоби боротьби й тому неохоче сприймало заклики молоді до організації масових політичних акцій в університетській справі. 

Невдалі для українців наслідки парламентських 1900 р. і сеймових 1901 р. виборів сприяли утвердженню серед керівництва Української національно-демократичної партії (УНДП) прагнення скоординувати українську парламентську діяльність та студентський рух. У 1901 р. синхронно із студентськими виступами українські посли порушили університетську справу в парламенті шляхом інтерпеляцій (запитів) до уряду. 

Сецесія українських студентів 1901 р. сколихнула українську громадськість Галичини, витворила небачене досі почуття солідарності. Однак українська парламентська репрезентація не скористалася цим моментом, а цілком розділяла позицію австрійського уряду. Розраховуючи на поступки останнього у майбутньому, вона відклала обговорення університетського питання. Це суттєво применшило ефект від самого факту сецесії та спричинилось до погіршення взаємин між студентським рухом та українським політичним керівництвом. 

Протягом кількох наступних років українські посли дедалі менше цікавилися студентською боротьбою і навіть засуджували особливо радикальні виступи