Проблеми соціально незахищених та їх правове розв'язання

Паралельно з впровадженням цих заходів урядовим рішенням від 24 березня 1958 за № 328 була прийнята постанова «Про затвердження Положення про комісії по влаштуванню дітей і підлітків при виконавчих комітетах обласних, міських і районних Рад депутатів трудящих» . Головним завданням вбачалося запобігання і сприяння ліквідації дитячої бездоглядності, влаштування дітей і підлітків, а також охорона їхніх прав. Зокрема, виявлені діти, які потребували державної допомоги , влаштовувалися в дитячі будинки, школи-інтернати, в «сім’ї трудящих» (опіка, усиновлення та патронат), направлялися для отримання технічної освіти в учбові заклади системи Українського республіканського управління трудових резервів, а далі – працевлаштовувалися на промислових об’єктах, транспорті, будівництві, в сільському господарстві. Перспектива працювати на державу з малих літ і в тяжких умовах мало приваблювала підлітків. Тому стосовно особливо норовливих або раніше вже кримі- налізованих дітей (віком від 11 до 16 років) вирішувалося питання про їх направлення в дитячі колонії. Причому, комісія мала повноваження розглядати ці справи без суду (!) і в 10-денний строк   . Згодом, дещо був переглянутий порядок випуску й працевлаштування підопічних дитячих виховних колоній МВС УРСР, який посилював контроль за перебуванням таких підлітків «на вулиці».

На жаль, застосування до дітей і підлітків методів, тотожних боротьбі з кримінальними елементами, не лише не вирішувало поставлених завдань, а спричиняло значний комплекс проблем, які негативно проявлялися в повсякденному життя українських громадян. Відбувалося ламання ще не сформованої дитячої психіки і поведінкових правил; їхні перші помилки неадекватно жорстко каралися суспільством; у дітей зникала довіра до дорослих; вони відчували себе покинутими; в подальшому житті діти вороже були налаштовані до радянської дійсності; озлобленість до оточуючого ладу і цінностей залишалися на усе життя. Загалом, поборюючи з одним злом радянська система породжувала інші.

Комісії у справах неповнолітніх. Порівнюючи з попереднім періодом, історичні умови часу «хрущовської відлиги» поставили нові вимоги, визначили інші пріоритети і напрямки щодо остаточної ліквідації дитячої безпритульності як соціального явища. 17-31 жовтня 1961 р. пройшов ХХІІ з’їзд КПРС, який прийняв новий «Статут КПРС», де зокрема містився «Моральний кодекс будівника комунізму» і «Програма КПРС», в якій стверджувалося, що до 1980 р. радянський народ житиме при комунізмі. Відповідно, при цих вимогах ніякої дитячої безпритульності й бездоглядності просто не могло бути. На цей час справді проблема «дітей вулиці» в цілому була вирішена, з міст і сіл України зникли ці ганебні явища. Тому наступні урядові рішення вже вимагали не лише облаштування життя дітей, а увага була привернута насамперед до профілактики й запобігання виникненню таких проблем. Указ Президії Верховної Ради УРСР від 30 грудня 1961 р. «Про затвердження Положення про комісії в справах неповнолітніх Української РСР»  вже головним завданням визначав організацію роботи щодо запобігання дитячої бездоглядності. Протягом 1960-х рр. деякі трактування цього документу змінювалися  і в 1967 р. була затверджена нова редакції положення.

Необхідно констатувати, що виконання «Положення про комісії по влаштуванню дітей і підлітків при виконавчих комітетах обласних, міських і районних Рад депутатів трудящих» 1958 р.    , яке передувало новому, спричинило за ці роки збільшення контингенту насильно утримуваних дітей. Тому вже в першій статті наголошувалося, що завданням комісії є охорона їхніх прав та «розгляд справ про правопорушення неповнолітніх і здійснення контролю за умовами утримання та проведення виховної роботи з неповнолітніми в установах Міністерства внутрішніх справ Української РСР і спеціальних виховних установах».

Комісії в справах неповнолітніх наділялися не лише контролюючими функціями (облік проблемних дітей, зокрема до яких застосовані заходи виховного або адміністративного впливу, засуджених до покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, умовно засуджених і умовно-достроково звільнених від відбуття покарання; контроль за поведінкою неповнолітніх, які повернулися із спеціальних виховних установ або відбули покарання у виховно-трудових колоніях; облаштування їхнього побуту, шкільного й професійно-технічного навчання, лікування, працевлаштування, дозвілля), а й карно-судовими правами. Як-то: зобов’язати неповнолітнього правопорушника публічно попросити вибачення у потерпілого, зробити попередження, оголосити догану, покласти обов’ язок відшкодувати заподіяну матеріальну шкоду до 20 руб.  , накласти штраф , передати під нагляд батьків або осіб, які їх замінюють, чи громадських вихователів, а також під нагляд колективу або громадської організації, передати на