Прибуток приватного акціонерного товариства "Страхове товариство "Стройполіс"

Тепер, проаналізуємо страхові виплати, страхові відшкодування та викупні суми за даними таблиці 2. 1.

 

Рис. 2.5 Страхові виплати та страхове відшкодування

 

Отже, з цієї діаграми ми можемо зробити висновок, що страхові виплати в 2012 р. порівняно з 2011 р. зменшилися на 54, 67%, а в 2013 р. порівняно з 2012 р. збільшилися на 4, 94%. Зменшення страхових виплат в 2012 р. свідчить про те, що зменшилися страхові випадки і для страхової компанії це є позитивною тенденцією.

Проаналізуємо операційні витрати, інші та надзвичайні витрати на основі таблиці 2. 1. з даної таблиці ми бачимо, що у 2012 р. порівняно з 2011 р. відрахування у технічні резерви зросли на 346, 78%, а в 2013р. порівняно з 2012 р. навпаки зменшилися на 57, 95%; витрати, пов’язані з регулюванням страхових випадків. Які сталися у звітному році зменшилися і в 2012 р. на 16, 18% і в2013 р. – на 4, 43%, це свідчить про, що страхових випадків було мало та експертиза оціночних експертів не завжди потребувалася.

Загалом, можна зробити висновки по Страховому товариству «Стройполіс», що страхова компанія є прибутковою, а не збитковою про це свідчить розділ 9 звіту про доходи і витрати страховика (Додаток Б). Прибуток страхової організації в 2012 р. порівняно з 2011 р. зріс на 10, 53% (5018, 20 тис. грн.), а в 2013 р. порівняно з 2012 р. зріс на 32, 01% (16866, 8 тис. грн..), з цього ми бачимо значну різницю, майже в 3 рази прибуток зріс в страховій компанії з дуже добра тенденція. Отже, Приватне акціонерне товариство «Страхове товариство» «Стройполис» розвивається, залучає нових клієнтів і стабільно тримається на ринку України.

 

 

 

До XX століття в західній економічній думці термін «прибуток» використовувався в широкому сенсі (власне прибуток і відсоток) і в вузькому (без включення відсотка). В економічній літературі, особливо в німецькій, для визначення прибутку без відсотка використовувався також термін «підприємницький дохід». У XX столітті термін «прибуток» у вузькому його розумінні в основному витіснив ідентичний йому термін «підприємницький дохід» [15, с. 20-26]

Інакше кажучи, до XX століття в західній економічній думці була відсутня самостійна теорія прибутку. Теорії ж претендують на такий зміст (як, наприклад, у Бем-Баверка), стосувалися, як правило, лише проблем походження відсотка. Правда, окремі видатні економісти розуміли спрощеність трактування прибутку (за вирахуванням відсотків) лише як особливий плати за працю управління. Тому деякі з них (А. Маршал, Є. Бем-Баверк) вказували на включення в прибуток помітною плати за ризик. Однак ці положення не отримали достатньо розгорнутого теоретичного обґрунтування.

Важливою роботою, в якій увагу зосереджено на виявленні вирішальних джерел прибутку, було дослідження відомого американського економіста Дж. Б. Кларка «Розподіл багатства», видане вперше в 1899р.

Отже, у відповідності з теорією Дж. Б. Кларка питання про походження власного прибутку можна вирішити лише шляхом виявлення подібних елементів і їх джерел в умовах динаміки. У руслі подібних розробок XX століття в західній економічній теорії запанувала думка про три основних джерела походження прибутку.

В якості першого джерела стали визнавати винагороду за передбачуваний ризик і не визначеність (непередбачуваний ризик). Розробка цих проблем в найбільш розгорнутому вигляді вперше була представлена американським економістом Ф. Найтом в 1921т. в книзі «Ризик, невизначеність та прибуток». На думку вченого винагороду у вигляді прибутку від успішної підприємницької діяльності забезпечується саме вмілої оцінкою не тільки передбачуваного, але і непередбачуваного ризику.

Розробку другого джерела походження прибутку у динамічній економіці зазвичай пов'язують з працями відомого економіста; І. Шумпетера, який у якості такого вказував на послідовне введення в економічний процес технічних, комерційно: і організаційних інновацій. При цьому нововведення розглядалися у вкрай широкому сенсі, включаючи технічні іновації всіх видів, зміни в комерційній і. фінансової діяльності (у тому числі знаходження нових: розширення старих ринків, вишукування нові джерел постачання і ресурсів, включаючи фінансові), всі поліпшення в організації виробництва, збуту і т. п.

Третім джерелом прибутку західна економічна думка XX ст. визнає монополію. Обмовимося, що під монополією на Заході розуміється політика обмеження конкуренції в її різних видах (перш за все у вигляді регулювання цін), що проводиться окремими приватними виробниками або їх групами. В даний час монопольна влада над ринком найчастіше пов'язується з великими розмірами виробника (компанії, корпорації), але враховуються й інші фактори, насамперед серйозні перешкоди для входження нових виробників в дану галузь або сферу підприємництва.

Таким чином, склалася в XX ст. самостійна теорія прибутку включає три головних джерела її походження. У зв'язку з формуванням даної теорії, а також із загальним ускладненням