Принципи архітектурно-планувальних рішень житлових будинків 30-х рр. ХХ ст. в м. Києві та їх використання в сучасній практиці проектування

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БУДІВНИЦТВА І АРХІТЕКТУРИ

 

ЛАДАН Тетяна Миколаївна

 

УДК 72. 013; 728. 1

 

 

18. 00. 02 – Архітектура будівель та споруд

 

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата архітектури

 

Київ – 2002

 

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському національному університеті будівництва і архітектури Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник – доктор архітектури, професор Єжов Валентин Іванович, Київський національний університет будівництва і архітектури, завідувач кафедри основ архітектури і архітектурного проектування.

Офіційні опоненти: доктор архітектури, професор Уреньов Валерій Павлович, Архітектурний інститут Одеської державної академії будівництва і архітектури, директор; кандидат архітектури, старший науковий співробітник Куцевич Вадим Володимирович, Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву, ВАТ „КиївЗНДІЕП”, керівник науково-дослідного архітектурного центру.

 

Актуальність теми. Циклічність, з якою людина звертається до проблем архітектури житла, дорівнюється віку людської цивілізації, що розвивається спіралеподібно. Безперервний процес створення, удосконалення, перебудови житла та навколишнього середовища відповідно з соціальними перетвореннями суспільства, сучасними вимогами – технічними та економічними можливостями, естетичними поглядами, динамічністю життя, наближенням до ідеалу – головна та відповідальна мета сьогоднішнього часу, яка виражається у відмові від пасивних стильових імітацій та зверненні до пошуків національної архітектури, проектування за індивідуальними проектами при загальному наближенні комфортності існуючого житлового фонду до сучасних європейських нормативів.

Протягом тривалих часів при освоєнні нових міських територій відбувалося вимушене перетворення середовища, основою якого ставали генеральні плани. На кожному етапі розвитку виникали особливі завдання для рішення яких нові, кожен раз “сучасні”, архітектурно-художні ідеї закріплювалися новими генеральними планами. На сьогодні, особливо в центральних районах, неможливе таке вимушене перетворення середовища, тому на перший план виступають питання “зонінгу” міської території центру. Саме такий підхід дозволить регламентувати питання по реновації та віталізації центральних кварталів міста – визначити місця включення нових житлових будинків великої поверховості, надбудови аттикових та мансардних поверхів, благоустрою внутрішньоквартальних просторів, що в результаті дозволить посилити потік інвестицій в значно коротший строк.

Київ засновується полянським князем Києм у V ст., проходить шлях скрізь товщу подій, лихоліть і стає столицею Древньоруської держави – Київської Русі (з другої половини ІХ ст.), нерідко величається “третьою столицею Росії” після Москви та Петербурга (в 1850-1860-х рр.), з 1934_р. завойовує право називатися столицею УРСР, а з 1991_р. стає столицею України, як незалежної держави.

По мірі зростання площі м. Києва по правому та лівому берегах Дніпра плато “Липки” на сьогодні природно опинилося в геометричному центрі м. Києва – між схилами Дніпровської (Міський та Маріїнський парки), Кловської (вул. Виноградна) та Хрещатицької долин (вул. Банкова та Крутий Університетський узвіз) ; в межах сучасних вул. Грушевського, Ак. Богомольця, Круглоуніверситетської, Банкової, Кловського узвозу, пров. Дзержинського та ділянки Міжнародного центру культури та мистецтва, колишнього Жовтневого палацу. Частини плато спочатку входять в Печерський та Старокиївський райони, а на рубежі ХХ-ХХІ ст. ст. намічається їх природне історичне розташування в Печерському районі столиці.

В ході аналізу житлової забудови м. Києва було визначено, що найбільш інтенсивно, в порівнянні з іншими районами міста, в 30-ті рр. ХХ ст. забудовується саме район „Липки”. Підвищені відмітки рельєфу відносно інших районів міста, розташування поряд з Старо-Київським узвишшям, сусідство з Дніпром, гарне озеленіння вулиць, майданів, бульварів, капітальні житлові та громадські будинки з цінним архітектурним виглядом виступають тими чинниками, які роблять особливо відповідальним вирішення архітектурно-планувального образу району „Липки”, пошуки якого ведуться за конкурсами та ПДП у ХХ ст. і представляють змістовний проектний та дослідницький аналіз архітектурно-планувальних можливостей району: створення ансамблю загальноміського центру столиці; визначення топографічних акцентів – місць можливої висотної забудови, влаштування підземної автомобільної інфраструктури тощо.

Але жоден з проектів не був здійснений в натурі, оскільки були відсутні: науково-обґрунтовані рекомендації та комплексні програми по реконструкції історичних зон, районів, кварталів; концептуальні пропозиції по утворенню національної, вітчизняної – вернакулярної архітектури (“Програма визначеності еволюційного розвитку м. Києва” започатковується на архітектурному факультеті КНУБА лише на початку 1990-х рр.). Припинення інтенсивності проектних пошуків по забудові району „Липки” було здійснено за рахунок включення вулиць району до зони регулювання першої категорії з 1973 р..

На сучасному етапі проектування в районі “Липки” об'єднуються дві функції – житлова та адміністративна, які не отримують чіткої диференціації; активність архітекторів і, переважно, інвесторів не спала, а значно зросла; будівельна діяльність, переважно, спрямована на реконструкцію окремих житлових будинків (надбудова аттикових та мансардних поверхів) та включення нових висотних житлових будинків у середину кварталів.

Ліквідація руйнівних дезінтеграційних процесів в районі (доцільність включення нових житлових та громадських об’єктів) може бути визначена лише при комплексному аналізі передумов еволюційного розвитку, особливостей та принципів архітектурно-планувальних рішень житлових будинків 30-х рр. ХХ ст. в кварталах району „Липки” (містобудівних, об’ємно-композиційних, стилістичних та функціонально-планувальних), як найбільш виразних складових його забудови.

При аналізі дисертаційних робіт, в яких розглядаються містобудівні та архітектурно-типологічні питання архітектури житлових будинків, зведених в період 1917-1940 рр. в колишньому