Психологічні аспекти лексичного розвитку дошкільників

Оволодіння значенням слова у процесі онтогенеза мовлення є складним процесом, що проходить різні етапи: воно є спочатку узагальненням самого елементарного типу і тільки по мірі свого розвитку переходить від узагальнення елементарного типу до всіх вищих типів узагальнення, завершуючи цей процес утворенням понять (Л. Виготський).

О. Лурія підкреслював, що в психології проблема значення слова практично не розглядалася до досліджень Л. Виготського, який довів, що значення слова у мовленні дитини, розвиваючись являє собою швидше динамічне, ніж статичне утворення. З психологічної точки зору, підкреслював Л. Виготський, значення слова – це єдність узагальнення та спілкування, комунікації та мислення.

С. Рубінштейн, вважаючи основним у слові його значення, семантичний зміст, вказував, що значення слів, їх фіксована семантика не змінюється в результаті кожного акту мислення індивіда, а утворює стійку основу діяльності мислення. Якщо говорити про комунікативну функцію значень, стане зрозуміло, що спілкування дитини за допомогою мовлення перебуває в безпосередньому зв’язку з диференціацією словесних значень та їх усвідомленням. Дитина спочатку не диференціює словесне значення та предмет, значення і звукову форму слова. Надалі ця диференціація відбувається з розвитком узагальнення, після чого виникають складні семантичні відносини.

Психологічне значення слова – це «узагальнене відображення дійсності, вироблене людиною і зафіксоване у формі поняття, знання або вміння, як узагальненого образу дії» (О. Леонтьев). О. Лурія визначає його як понятійну співвіднесеність слова, на відміну від лексичного значення, що позначається як предметна співвіднесеність слова.

Л. Виготський довів, що на окремих етапах розвитку дитини в неї розвивається і змінюється значення слова і ставлення до нього. Він наголошував на важливості виявлення всієї складності розвитку смислу дитячих слів. Учений висунув припущення про те, що всі основні системи психічних функцій перебувають у залежності від того, якого ступеня в розвитку значень своїх слів досягла дитина. Особливо важливі для нашого дослідження його думки про те, що мовлення дошкільника суттєво відрізняється від мовлення дорослих у відношенні смислу, який дитина вкладає в слова.

У дошкільному віці на передньому плані перебуває той аспект мови, що безпосередньо пов’язаний із спілкуванням – лексичне значення слів (Д. Ельконін). Дошкільники проявляють великий інтерес до мовних явищ, що широко охоплює фонетику і семантику слова (А. Гвоздев). Численні психологічні і психолінгвістичні дослідження (Л. Виготський, О. Леонтьєв, О. Шахнарович, Дж. Грін, Р. Браун, С. Брунерта ін.) переконують, що процес засвоєння семантичної структури слова проходить складний шлях розвитку – від формування предметної співвіднесеності слова до засвоєння його смислу і далі – узагальненого лексичного значення словесного поняття. Дослідники справедливо підкреслюють, що «рушійною пружиною» розвитку мовлення дитини є семантика мови (А. Гвоздев, Д. Ельконін та ін.).

О. Леонтьєв відзначає, що дитина поступово оволодіває узагальненим значенням слова, незалежно від окремих ситуацій і несуттєвих ознак. Таке значення засвоюється тоді, коли перед дитиною уточнюється предметна віднесеність слова в різних ситуаціях, або в процесі навчання, коли перед дітьми розгортається узагальнене значення слова.

Психологічна наука розмежовує поняття «смисл» і «значення» слова. На думку психологів, значення слова є необхідною, конститувальною ознакою слова; становить стійку систему узагальнень, що стоять за словом (Л. Виготський, О. Лурія). За визначенням О. Лурії, ця система має різну глибину, узагальнення позначуваних предметів. Смисл слова розуміється психологами як індивідуальне значення слова (О. Лурія).

За О. Лурією, значення слова є об’єктивним відображенням системи зв’язків і відношень, а смисл це привнесення суб’єктивних аспектів значення відповідно даного моменту і ситуації [5; 53]. Психологічна структура значення визначається структурою системи співвідношень і протиставлень слів у процесі їх вживання, в мовній діяльності. У значенні слова вченими виокремлюються два типи компонентів – емоційно-образні та логічні.

Недостатня увага до семантики слова стримує розвиток лексичного запасу дошкільників, їхнього мислення й мовлення. Піклування педагога про кількісне зростання словника часто призводить до того, що в дитяче мовлення потрапляють «пусті» слова, не зв’язані з об’єктивною реальністю.

Розкриваючи сутність мовленнєвих механізмів, а саме процесу формування словникового запасу людини, М. Жинкін докладно зупиняється на тлумаченні понять «довготривала пам’ять на слова». На думку дослідника, місцем формування активного словника є мовноруховий аналізатор, а пасивного-слуховий і зоровий аналізатори. Надзвичайно важко, зазначає М. Жинкін, утримувати в оперативній пам’яті вжиті слова і водночас добирати лексичні засоби для подальших висловлювань. Цілком зрозуміло, що вміння швидко й точно дібрати слова для оформлення думки залежить від упорядкованості лексичного запасу [3; 15].

Експериментально доведено, що в дошкільному віці у дітей виникають словесні асоціації, які поступово ускладнюються разом із здатністю дитини до абстрагування й узагальнення. Завдяки зростанню ролі мислительної операції порівняння пам’ять дитини стає логічною, або смисловою. Вирішальне значення для логізації дитячої пам’яті, як стверджує А. Люблінська, має аналіз зв’язків. Саме це є однією з найважливіших умов логічного запам’ятовування й відтворення матеріалу.

Найвищим ступенем розвитку пам’яті людини вважають вербальну пам’ять, тобто пам’ять на слова. У працях Л. Виготського, О. Леонтьева, П. Зінченка, В. Рєпкіната ін. авторів розробляється концепція формування і функції пам’яті у житті й діяльності суб’єкта, обґрунтовується висновок про те, що засобом полегшення дії запам’ятовування є характер зв’язку між словами. Низка досліджень (Г. Антонова) містить розгорнуту характеристику основних процесів мислення,