Психологічні особливості діагностики важковиховуваності

характеристик.

Рання діагностика та виявлення типів важковиховуваності збільшує можливості ранньої корекції девіацій у поведінці, перебігу психічних процесів, емоційно-вольовій сфері, формуванні моральної свідомості, оволодінні навичками продуктивного спілкування важковиховуваних.

Висновки

Важливе місце при розгляді проблеми важковиховуваності посідає діагностика особистості підлітка, котра дозволяє не лише встановити причини його поведінки та глибше пізнати сутність його проблем, а й намітити адекватні шляхи профілактичної роботи з ним. Мінімально-необхідна діагностика важковиховуваності підлітка повинна містити дані за такими параметрами:

1. Критерії опірності підлітка педагогічним впливам:

- контактність з класним колективом;

- стосунки з педагогами: доброзичливі, нейтральні, відчужені, ворожі;

- реакція на педагогічні вимоги: доброзичлива, вибіркова, нейтральна, ворожа;

- піддатливість педагогічним впливам: звичайна, суперечлива, опір.

На початковому рівні важковиховуваності позначається безконтрольність дій, на середньому – вихід з поля педагогічного контролю; обтяжена важковиховуваність характеризується бездоглядністю.

2. Ознаки, що визначають рівень соціально-цінного життєвого досвіду підлітка:

- досвід спілкування з людьми: широкий, обмежений, вузький;

- характер спілкування: контакти різносторонні, на обмеженій особистій сфері, стійкий прояв негативних дій;

- досвід участі у різних видах діяльності: усесторонній, спеціалізований, обмежений, слабкий;

- досвід подолання труднощів: зібраність і цілеспрямованість при зіткненні з труднощами, вимогливість до себе при невдачах, безпорадність, відчай, паніка.

3. Загальний розвиток особистості: для важких підлітків характерні протиріччя між низьким рівнем розумового розвитку і багатим, хоча й негативним, життєвим досвідом. Через це виникає неправильне осмислення дійсності. При обтяженій важковиховуваності переважають мотиви звинувачення всіх і в усьому. Про рівень моральної вихованості свідчить ставлення до діяльності і себе.

4. Ставлення до своїх недоліків: для цього оцінюється самокритичність підлітків і їх самовимогливість.

Рівень самоуправління поведінкою вивчається через використання тестів і різних завдань. Доцільно використовувати соціометричні методики. При вивченні особистості важковиховуваного важливо встановити його типологію. Традиційно визначаються 4 типи важковиховуваності з характерними для них причинами виникнення та діагностичними ознаками:

1. Педагогічна занедбаність, що виникає як наслідок виховання за типом гіпопротекції (зниженої уваги до дитини). Батьки украй мало цікавляться справами, успіхами, переживаннями підлітка. Такі діти: недоглянуті, неохайні; у них проявляється зманіженість, імпульсивність. Соціальна дезадаптація починається з неуспіхів у навчанні; як результат – негативні емоції, порушення стосунків з вчителями, перенесення негативного досвіду спілкування у сім’ї на однолітків. Вони усвідомлюють свої проблеми і готові до змін. При діагностиці достатньо використати бесіду за карткою-схемою, отримана інформація буде правдивою. При використанні тестових завдань необхідна позитивна емоційна стимуляція. У нашому дослідженні, підлітків, які відносяться до цього типу, виявилось 34% (із 32 осіб).

2. Відхилення у психічній діяльності або опірність педагогічним впливам – зумовлені граничними порушеннями в емоційній та вольовій сферах, акцентуаціями характеру, що при збереженні інтелекту викликає труднощі в навчанні, спілкуванні. За даними нашого дослідження цей тип складає 53% (із 32 осіб). Реакція емансипації, угрупування та ін. можуть набувати патологічного характеру. Діагностику таких неповнолітніх слід проводити обережно, щоб не ускладнити ситуацію. Корисно спостерігати за емоційно-духовними проявами неповнолітнього під час бесіди, його зовнішнім виглядом, оскільки словесна інформація часто викривлена характеристиками оточуючих.

3. Ситуативна важковиховуваність зумовлена невмілими виховними діями (34%). У цих дітей яскраво проявляються всі ознаки підліткового віку: конфліктність, замкнутість, грубість. Але викликані вони саме необережними вчинками дорослих. Контакт з дитиною встановлюється швидко за умови активного слухання, уникнення оціночних суджень. Тоді дитина сама дає інформацію про себе.

4. Власне важковиховуваність (13%) виникає в результаті виховання за гіперпротекцією, тобто підвищеною опікою дитини, позбавлення її самостійності, надмірним контролем за поведінкою, потурання, альтернуючого виховання – нестійкого емоційного ставлення з боку батьків, особливо матері (похвала або докір залежать від настрою батьків).

В результаті дитина зростає безвільною, у всьому залежить від впливу навколишнього мікросередовища або від лідера, більш активного, ніж вона сама. Соціальному педагогу, психологу слід нейтралізувати чи обминути заперечення.

Список використаної літератури

Андреев Н. А. Асоциальное поведение несовершеннолетних / Н. А. Андреев – Самара: Изд-во Самар. юрид. ин-та Минюста России, 2001. – С. 153

Антонова-Турченко А. Г. Психологическая диагностика и коррекция трудновоспитуемых детей и подростков / А. Г. Антонова-Турченко: [Учеб. Пособие]. – К., 1997. – С. 312

Абрамова Г. С. Практична психологія / Галина Сергіївна Абрамова: [підруч. для студентів вузів – Вид 6-е., перероб. і доп. ]. – М. : Академический Проект, 2003. – 496 с.

Апетик Н. М. та ін. Психокорекційні техніки як засіб формування адекватного образу Я і саморегуляції неповнолітніх з поведінковими девіаціями / Н. М. Апетик. – Чернівці: Рута, 2000. – С. 41

Бондарчук О. І. Психологія девіантної поведінки / О. І. Бондарчук – К. : МАУП, 2006. – С. 321

Бурлачук Л. Ф. Словарь-справочник по психодиагностике / Л. Ф. Бурлачук – СПб. : Питер, 2000. – С. 538

Гилинский Я. И. Девиантность, преступность и социальный контроль / Я. И. Гилинский – СПб. : Юридический центр Пресс, 2004. – С. 159

Грановская Р. М. Конфликт и творчество в зеркале психологи / Р. М. Грановская – М. : Генезис, 2002. – С. 573

Д. Б. Эльконін. Вікові