Психологічні особливості профілю мислення особистості

Отже, на початкових етапах потужним засобом розвитку мислення є практична дія. В подальшому, при розвиненому мисленні, вже думка стає засобом організації дії, що передують його чинником, що виконують програмуючу і регулюючу функцію. При цьому, практична дія не втрачає свого значення і продовжує виконувати роль одного з основних засобів удосконалення думки. Про це слід пам'ятати кожному, хто у своєму інтелектуальному розвитку не бажає зупинятися на досягнутому.

В психології мислення – сукупність розумових процесів, що лежать в основі пізнання; до мислення відносять саме активну сторону пізнання: увага, сприйняття, процес асоціацій, утворення понять і суджень. У більш тісному логічному сенсі мислення містить в собі лише утворення суджень і висновків шляхом аналізу та синтезу понять [15; 26].

Мислення – опосередковане і узагальнене віддзеркалення дійсності, вид розумової діяльності, що полягає в пізнанні суті речей і явищ, закономірних зв'язків і відносин між ними.

Мислення як одна з психічних функцій – психічний процес відображення і пізнання істотних зв'язків і відносин предметів і явищ об'єктивного світу.

Мислення являє собою породження нового знання, активну форму творчого відображення і перетворення людиною дійсності. Воно породжує такий результат, якого ні в самій дійсності, ні у суб'єкта на даний момент часу не існує. Мислення (в елементарних формах воно є і у тварин) також можна розуміти як отримання нових знань, творче перетворення наявних уявлень [1; 22].

Мислення на відміну від сприйняття виходить за межі чуттєво даного, розширює межі пізнання. У мисленні на основі сенсорної інформації робляться певні теоретичні та практичні висновки. Воно відображає буття не тільки у вигляді окремих речей, явищ та їх властивостей, а й визначає зв'язки, що існують між ними, які найчастіше безпосередньо, в самому сприйнятті людині не дано. Властивості речей і явищ, зв'язки між ними відображаються в мисленні в узагальненій формі, у вигляді законів, сутностей. На практиці мислення як окремий психічний процес не існує, воно незримо присутнє у всіх інших пізнавальних процесах: в сприйнятті, увазі, уяві, пам'яті, мові. Вищі форми цих процесів обов'язково пов'язані з мисленням, і ступінь його участі в цих пізнавальних процесах визначає їх рівень розвитку.

 

 

У XIX ст. були виявлені загальні закономірності розвитку біологічних систем, які стали зображатися з допомогою S-подібних кривих. У розвитку будь-якої групи живих істот спостерігається три етапи:

а) повільне наростання чисельності;

б) швидке, лавиноподібне зростання;

в) стабілізація (іноді спадання).

У XX ст. з'ясувалося, що ці етапи проходять у своєму розвитку і технічні системи (Альтшуллер Г. С., 1979).

У ранньому дитинстві розвивається, насамперед, образно-чуттєве відображення реальності і пов'язане з ним образно-чуттєве мислення [12; 18].

а) Повільний початок. Допитливості дитини, прагнення довідатися нове (на рівні бачу – чую, відчуваю) протистоять його обмежені фізичні можливості, турботи дорослих про безпеку його життя. Дитина живе в досить обмежених умовах, зазвичай знає свій будинок, членів сім'ї і їх найближчих знайомих.

б) Швидкий розвиток психологічної функції. Потім, у міру зростання, зазначені обмеження поступово зменшуються, дитина знайомиться з усе новими і новими явищами, швидко розширюючи свої уявлення про світ. Квартира, вулиця, квартал, місто чи село, оточення міста чи села, дача, ліс, степ, річки, озера, однолітки, родичі, нові і нові люди, телефільми, вистави тощо. Розширенню уявлень допомагають поїздки, екскурсії, подорожі...

в) Уповільнення. Світ нескінченний. І в принципі, дитина, потім підліток, юнак (дівчина) міг (могла) захоплюватися відображенням світу на рівні почуттів до нескінченності. З часом виникає відчуття великого об'єму вражень, які можна отримувати, особливо якщо їх розвивати «вшир» і «вглиб» (приділяти увагу більш дрібним деталям спостережуваного), а також відчуття того, що багато чого в тому, що доступно, повторюється. Це відчуття передує захоплення новим, більш компактним підходом до відображення світу: в одному і тому ж поняття можуть бути відображені багато явища. Інтерес до подальшого накопичення вражень зменшується, увага переключається на розвиток абстрактного мислення.

а) Повільний початок. Мабуть, всі психологічні функції в зародковому, потенційному вигляді, у вигляді схильностей розвитку містяться у психіці дитини, при цьому вони «розправляють свої сили», розгортаються, повно проявляють себе в різні періоди життя.

На початку розвитку понятійно-логічного мислення великий внутрішній опір йому: дуже сильні конкретно-асоціативні зв'язки в мисленні (зв'язок образів, інтонацій, відчуттів, зчепленню між собою) [13; 59].

Ці зв'язки конкурують з логікою, часто «перебивають» її, відводять від логічних міркуванні. Дитину вчать думати в дитячому садку, в початкових класах школи, поступово протидія розвитку понятійно-логічного мислення починає долатися.

б) Швидкий розвиток психологічної функції. З часом, у міру того, як підліток потім юнак (дівчина) навчається відтісняти конкретно-асоціативні зв'язки в мисленні, не надавати їм значення, гальмувати їх прояв (що пов'язано з розвитком здібностей внутрішнього гальмування функцій однієї півкулі іншою), внутрішні бар'єри розвитку понятійно-логічного мислення різко зменшуються. Виникає період швидкого, можна сказати, бурхливого розвитку понятійно-логічного мислення, захоплення його розвитком. Зовнішні перешкоди його розвитку зазвичай усуваються паралельно з усуненням перешкод внутрішніх. Як правило, людина, що розвивається в цей період навчається у старших класах школи, потім вступає до вищого